В Куала Лумпур вам відкривається великий вибір місць, куди можна поїхати – приміром, подорожувати материковою частиною країни (серед іншого, відвідати Мелаку), чи островами. Ми для початку вибрали Борнео і за 30 доларів злітали в Кота Кінабалу, столицю малайської частини Борнео. Містечко невелике і дуже симпатичне, де цікаво прогулятись по рибному на фруктовому ринках прямо на набережній. Особливість ринків в їх загадковому режимі роботи. Ми вирішили поїсти неподалік, а потім сходити за фруктами, повернулись буквально за 30 хвилин, щоб з жахом виявити, що ринок – як корова язиком злизала. Лотки забиті наглухо, від фруктів ні сліду. Мабуть, ринок працює суворо до 6 вечора. Така ж історія з пересувними кафешками, які розташовані на набережній. Десь після 17 годин там починають готувати морських тварюк на шпажках (готують на грилі або в кип’ятку, час готування всього 1 хвилина. Смакота!), а також фрукти та фреші. До 17 годин на набережній пусто, і тільки потім починають розкладатися кафе – привозять грилі, портативні плитки, столи, парасольки та навіть вентилятори. Малайці – майстри оперативного збору та розбору. А от в центрі міста є нічний базар срібла та прикрас – працює з 21 години до 1 ночі.
Крім базарування, обов’язково варто поїхати на острови – моторні човни ходять від пристані (Джетті) кожні 15-30 хвилин. Звідси возять на острови Сапі, Мамукан та Мамутік. Ми вибрали Сапі, хоча всі вони на відстані 20 хвилин на моторці. Всі острови не заселені, там тусуються тільки туристи. Але Сапі найменший із них, тому, як мені здається, найтихіший. Головне не залишатись весь час на пляжі (хоча там варто попірнати з трубкою – риби дуже багато!), а пройтись по всьому острову. На Сапі є спеціальна стежка навколо всього острова, про яку, мабуть, мало хто знає, бо за годину прогулянки ми не зустріли живої душі, крім метеликів, яскраво-зеленого вужика і 3-метрового варана. Надибали і маленький пляжик, де назбирали червоних коралів.
З Кота Кінабалу можна чкурнути в Бруней – квиток на автобус коштує всього 8 рингітів (15 гривень), а відходять вони прямо зі сквера напроти мерії. Ми з Куала Лумпур поїхали в Сандакан – невелике містечко на іншому боці Борнео. Поїздка була цікава тим, що це такий собі 6-годинний вояж по гірському серпантину серед джунглів. По дорозі в досить усамітнених місцях є багато хостелів на готелів. В Сандакані, як виявилось, багато жителів тримають вдома півників. Майже як наших, тільки рази в 2-3 менших. Тримають на балконах, де вони прив’язані за лапу довгою шворкою. Тому коли гуляєш по місту, часто чуєш піяння півників. І згадуєш наше село -)
З Борнео також зручно подорожувати Азією – звідси ходять рейсові пароми в Індонезію та на Філіпіни. Але найбільше мені сподобався острів Пенанг та його столиця Джорджтаун. Місто зберегло унікальну постколоніальну архітектуру, весь центр залишився таким, яким він був 200 років тому. З магазинчиками та кафе, які тримає одна сім’я останні пару сот років. В центрі також можна зайти в місцеві буддійські храми, де за рингіт можна купити горобчика в клітці та випустити його. Мабуть, в небесній канцелярії це зараховується як добре діло =) Горобчика, правда, все одно б випустили, але я тішила себе думкою, що принаймні скоротила час його перебування в неволі =)
Обов’язково також варто побачити Пагоду десяти тисяч будд. Це найбільша храмова споруда Малайзії і найбільш вражаюча культова споруда, яку я коли-небудь бачила. Лавра в порівнянні тягне на таку собі капличку =)
До речі прямо в місті турагенти зроблять вам тайську візу за 20 рингітів (45 грн), за 1 день. Автобуси в Бангкок ходять прямо з Джорджтауна, 16 годин – і ви там.