Аварія на "Фукусіма-1" сталася
Якщо дивитись із дороги внизу, атомна електростанція "Фукусіма Даічі" виглядає не дуже благополучно після катастрофічного землетрусу і цунамі, що призвели до розплавлення активної зони реакторів на енергоблоках 1,2 і 3 майже п’ять років тому, говориться у статті Washington Post.
Будівля реактору №3, в якому під час катастрофи вибухнув водень, залишається нагромадженням розбитого бетону та покрученого металу. Розбитий кран стоїть в тому ж місці, де він був 11 березня 2011 року. Обабіч від реакторних установок – будівля, де колись знаходились парогенератори, стоїть відкритою зі своїми заіржавілими, деформованими баками, що дивляться на море.
Станція до аварії. Фото: wikipedia.org
Місце катастрофи – свідчення того хаосу, що розігрався тут під час цунамі , котре вдарило по цим будівлям і спричинило найбільшу в світі ядерну аварію з часів Чорнобиля (Україна) у 1986 році. Майже 16,000 людей загинуло вздовж північно-східного узбережжя Японії у цунамі і ще 160,000 втратило домівки та засоби до існування.
Tokyo Electric Power Co. (Tepco), енергопостачальна компанія-оператор АЕС "Фукусіма" і яка стала об’єктом шквальної критики за те, як вона здійснює ліквідацію наслідків аварії, заявляє про значне покращення ситуації.
"За останні п’ять років рівні радіації значно зменшилися і ми можемо сказати, що станція у стабільному стані", сказав Акіра Оно, керуючий станцією Tepco.
За інформацією Tepco зусилля з блокування забруднення є успішними включно із завершенням будівництва у вівторок підземної льодяної стіни навколо станції, яка після вступу в експлуатацію повинна заморозити ґрунт та зупинити витік води. Заходи по виведенню станції з експлуатації (процес, котрий може зайняти від 30 до 40 років) за оцінкою Оно, вже розпочато.
Цього місяця жителям дозволять повернутися у свої домівки у сусідньому місті Нахара, а наступного року – до Томіока, що розташоване іще ближче до станції. Наразі Томіока і сусідня Окума залишаються містами-привидами з численними продовольчими магазинами, ресторанами швидкого обслуговування та залами гральних автоматів, де не було жодного клієнта за п’ять років. Біля вхідних дверей стоять велосипеди, а квіткові горщики стоять порожніми на підвіконнях.
Знак на дорозі до АЕС показав рівень радіації 3,37 мікрозіверти на годину тобто на межі безпечної дози. На спостережному пункті, з якого відкривається вид на реакторні будівлі, дозиметр показував більше 200 – рівень, за якого тривале перебування може стати небезпечним. Обидва показання у сотні разів нижчі, аніж це було декілька років тому.
Через приблизно 20 хвилин перебування на спостережному пункті посадова особа з Tepco стала підганяти репортерів-відвідувачів, одягнутих у захисні костюми, до автобусу. "Ми не хочемо, щоб ви перебували тут надто довго", сказав він. Нижче чоловіки продовжували працювати на об’єкті.
Фото: wikipedia.org
Однак залишається одне велике питання: Що робити з усім радіоактивним матеріалом?
Ґрунтові води потрапляють в реакторні будівлі, де забруднюються. Вода пройшла очистку – Tepco стверджує, що здатна видаляти 62 нукліди з води, включаючи стронцій, який потрапляє у кістки та опромінює тканини тіла. Вони не можуть відфільтрувати тритій (радіоактивний ізотоп водню, що може використовуватися для виготовлення водневих бомб), але не вважається особливо шкідливим для людей.
Після стихійного лиха вода спочатку зберігалася у величезних, скріплених болтами, цистернах, однак у цілому ряді випадків відбувся витік надзвичайно забрудненої води у море.
Зараз Tepco будує більш захищені зварні цистерни для зберігання води, теоретично терміном до 20 років. На даний час готово близько 1000 цистерн, в яких знаходиться 750.000 тисяч тон забрудненої води і є місце для додаткових 100.0000 тон. Компанія каже, що сподівається збільшити ємність до 950.000 тон протягом року або двох, а також скоротити удвічі обсяг води, яку необхідно зберігати (300 тон на добу в даний час).
В рамках цих зусиль Tepco звела стіну з льоду завдовжки 1400 метрів навколо реакторних будівель аби заморозити грунт та не допустити потрапляння ґрунтових вод всередину і їх подальшого радіоактивного забруднення. Посадові особи компанії сподівались, що стіна запрацює у березні, однак минулого місяця наглядовий орган Японії з ядерної енергетики заблокував план, вказуючи, що ризик витоку надто великий.
Варіанти звільнення від забрудненої води включають: спробу видалити з неї тритій перед тим, як випустити у море, випарювання, як це робилося у Три Майл Айленд (АЄС у штаті Пенсільванія, де відбулося розплавлення у 1979 році), та закачування на велику глибину в грунт з використанням технології аналогічної, що застосовується для видобутку шельфового газу. Спеціальна урядова комісія вивчає, який варіант вибрати.
"Всі вони мають різні переваги та недоліки; у них різна вартість та різне сприйняття суспільством," сказав Сейчі Сузукі, керівник будівництва цистерн на станції.
Далі маємо радіоактивний грунт, який збирався з місцевості навколо АЕС "Фукусіма Даічі" в рамках заходів з дезактивації. Більше 700 мільйонів кубічних футів ґрунту – достатньо аби наповнити 8000 плавальних басейнів – було завантажено у великі чорні пластикові мішки і зберігається у стосах на місцевих полях.
Фото: wikipedia.org
Більше 700 мішків, які містять ізотопи радіоактивного цезію, було змито протягом минулорічних повеней, а деякі були виявлені у річках за 150 км від станції. Уряд сказав, що 99,8% ґрунту може бути повторно використано.
Зрештою, найбільшу проблему становить ядерне паливо із самої станції.
Розплавлене паливо залишається у захисних оболонках у своїх реакторах і ця частина станції настільки небезпечна для людей, що для роботи з ним використовуються роботи. Аби дістатись туди та видалити паливо безпечно потрібно декілька десятиліть.
Коли пана Оно з компанії Tepco спитали про процес виводу з експлуатації, він сказав, що робота завершена приблизно на 10 відсотків.
"Найбільшим викликом стане видалення уламків ядерного палива", він сказав. "Ми навіть не знаємо, в якому стані уламки на даний момент."
Японія не має могильника ядерних відходів і спостерігається шалений опір утилізації забрудненого матеріалу на суші.
В результаті, один із варіантів, який розглядається урядом –будівництво ядерного могильника під морським дном, приблизно за дванадцять кілометрів від узбережжя Фукусіми. Він буде з’єднаний із сушею за допомогою тунелю, а тому не суперечитиме міжнародним нормам щодо утилізації ядерних відходів в морі. Створено урядову групу, яка повинна підготувати доповідь по даній пропозиції до кінця літа.
Багато груп, починаючи від рибалок до противників атомної енергетики, сильно опираються ідеї поховання радіоактивного матеріалу у морі в такій сейсмічно-активній зоні.
"У певний момент станеться витік і довкілля зазнає негативного впливу", – сказав Хідеюкі Бан, співдиректор Громадського інформаційного центру з ядерної енергетики. "Дехто каже, що все буде добре, адже вимивання відбуватиметься в океан, але не зрозуміло наскільки нормально це йтиме. Якщо потрапить у рибу, то, зрештою, може опинитись у когось на столі."
Еллін Міоко Сміт, виконавчий директор Green Action, групи, яка виступає проти атомної енергетики з міста Кіото, погоджується із сказаним.
"Морське дно подібне до суші. Воно не пласке, а має долини та гори", – каже вона. "Японія розташована на численних тектонічних плитах у сейсмічно-небезпечній зоні. Надто просто думати: "Якщо не на суші, то чому б не на морському дні?"
Переклад з англійської надано Національним екологічним центром України (НЕЦУ)