Роспропаганда активно працює проти України. Зображення: скрін ефіру
Перехід в лігу основних європейських політиків таких людей, як Марін Ле Пен у Франції або Гєєрт Вілдерс в Нідерландах, а також успіх референдуму про Brexit в Великобританії вказує на серйозне зрушення в ЄС від політичного центру "вправо" в бік націоналізму. Про це в статті для Atlantic Council пише Пітер Дікінсон.
Як зазначає автор, протягом останніх трьох років Кремль постійно намагався поширити вигадки про зростання загрози українського націоналізму. Дікінсон зауважує, що, як не дивно, але значна частина міжнародних ЗМІ і аналітичних об'єднань взяли цю інтерпретацію. Це допомогло розмити високі ідеали і реформістські мети Революції гідності, а також внесло певний рівень "токсичності" в дебати, які відштовхнули багатьох природних союзників України.
"Важко це назвати якось інакше, крім найбільшого нерозуміння історичного процесу, який триває в Україні сьогодні. Твердження про націоналістичні загрози завжди суперечили реальним електоральним доказам на місцях в Україні. Підйом хвилі "правого" популізму в західному світі тепер підкреслює, наскільки недоречна і неправильна ця паніка через українського націоналізму насправді", – йдеться в статті.
Автор нагадує, що з 2014 року в Україні після Революції гідності з'явився цілий ряд націоналістичних партій. Однак жодна з них не стала серйозним політичним гравцем. Всі опитування підтвердили, що популярність націоналістів в країні коливається на рівні 6-8%. Ці цифри підтверджуються і результатом парламентських виборів 2014 року, на яких жодна націоналістична політична сила не змогла подолати п'ятивідсотковий бар'єр. А в травні того ж року жоден кандидат в президенти від націоналістів не отримав істотну підтримку.
У порівнянні з іншими країнами Європи, де отримання націоналістичними партіями чверті місць у парламентах стало нормою, в Україні надзвичайно низький рівень популярності таких сил. І з огляду на те, в якій ситуації країна сьогодні, це важливо помічати. Українське суспільство переживає пост-революційний національний підйом в той час, як їй доводиться вести війну в Донбасі проти Росії, в якій багато хто бачить боротьбу за незалежність. Це доброякісна атмосфера для націоналістичних партій, проте в Україні вона не допомагає їм знайти популярність.
Також в цьому контексті автор радить розглянути і європейські націоналістичні сили. Майже всі вони виставляють себе союзниками Росії під керівництвом Володимира Путіна і очорнюють України. Деякі з них отримують фінансування від Кремля, інші хвалять Путіна як приклад національного лідера, відвідують форуми в Росії і з радістю беруть участь в так званій російській гібридної війні. В цей же час, жодна європейська націоналістична група не виступила з підтримкою України і української революції незважаючи на запевнення Кремля, що в Києві правлять "фашисти".
"Легко списати розмови про український націоналізм на російську інформаційну війну, але це лише частина картини. Декому пора визнати свою роль у створенні поганого іміджу України на світовій арені і в тому, що вона змогла лише недавно вийти з тіні. Протягом десятиліть велику частина світу заохочували розглядати Україну як частину Росії. Саме тому необізнані міжнародні оглядачі сприймають висловлювання про українську незалежність, як щось радикальне", – йдеться в статті.
Оглядач зауважує, що насправді Україна, напевно, одна з найбільш найменш націоналістичних країн в сучасній Європі. На континенті, де поширюється популістський націоналізм, Україна стала місцем, де помірні політики все одно займають пануючу роль після революції, війни і економічної кризи.
"Українці виявилися в епіцентрі тоталітаризму 20-го століття. Найменша, чого вони хочуть зараз – це поширення екстремізму будь-якого виду. Зовнішні оглядачі виявлять мудрість, якщо не будуть плутати нинішній процес будівництва нації з "правими" погрозами, які пускають коріння в інших місцях" , – пише оглядач.
Як повідомлялося, кандидат від партії "Республіканці" Франсуа Фійон і лідер ультраправого "Національного фронту" Марін Ле Пен, найімовірніше, пройдуть у другий тур президентських виборів у Франції.