"Довга держава Путіна": експерт пояснив, кому адресована стаття Суркова

12 лютого 2019, 11:32
Оточення Путіна зазнає змін і в ньому загострюється внутрішня боротьба, каже Фесенко

Радник президента РФ Володимира Путіна – Владислав Сурков – своєю новою програмною статтею "Довга держава Путіна" хоче нагадати про себе як про стратега і ідеолога господаря Кремля.

Про це в коментарі сайту "Сегодня" розповів голова правління Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.

Реклама

За його словами, в першу чергу, ця стаття адресована самому Путіну.

"Така ж програмна стаття вийшла рік тому. Це гра Суркова з Путіним. Він нагадує про свою "видатну" роль як ідеолога і стратега, він себе продає на ринку. Він помічник Путіна, він залишився (на посаді. – Ред.), але вплив його значно впав. Це визнає багато хто. Тому зараз Сурков в умовах, коли оточення Путіна зазнає деяких змін і загострюється внутрішня боротьба, зайвий раз нагадує про свої можливості і здібності. Він показує Путіну, що може обгрунтовувати його значущу роль для світової стабільності. Він виступає в ролі ідеолога Путіна – і всередині країни, і на Заході", – каже Фесенко.

Крім того політолог вважає, що цей матеріал направлено на те, щоб переконати російські еліти, що саме Путін повинен і надалі залишатися "біля керма". У деякому роді цю статтю можна вважати передвиборчою.

"В Росії зараз з різними емоціями і відчуттями – хто з тривогами, хто з надіями, хто з неясними побоюваннями – очікують 2024 року. Сценарії розглядаються найрізноманітніші. І якщо мова йде про "довгу державу" Путіна, треба ідеологічно обґрунтовувати пролонгацію перебування його при владі. І робити це треба не в 2024 році, а починати вже зараз. Я не думаю, що є завдання переконувати людей. Таке завдання зараз не стоїть. Прості громадяни такі статті не читають. Читає еліта, як провладна, так і опозиційна", – підкреслив політолог.

Раніше сайт "Сегодня" повідомляв, що Сурков оголосив путінізм ідеологією майбутнього

Реклама

Також писалося, що Сурков може піти у відставку. При цьому причини називалися різні: від провальної для Росії стратегії Суркова по реалізації Мінська до його особистих конфліктів з представниками різних "веж" Кремля.