/ Фото: Reuters
В Україні теплішає, наближуються релігійні свята, тож багатьом хочеться змінити хештег у соцмережах "я залишаюсь вдома" на "я витримую дистанцію", нехважаючи на карантин до 24 квітня. Разом з цим, у теплих країнах люди дотримуються навіть суворішого карантину.
Андрій Пилипенко перебуває з дружиною на навчальній програмі MASA Young Doctors (МАСА Молоді лікарі) у Ізраїлі. В інтерв’ю Segodnya.ua він розповів, чому в Ізраїлі люди зовсім перестали виходити на вулицю, яке ставлення поліції до порушників та як пандемія згуртувала людей у соцмережах.
- Яка ситуація в Ізраїлі, чи можна проводити певні паралелі з Україною?
- В Ізраїлі є політична криза, яка накладається на пандемію. Дуже довго в Ізраїлі не було уряду, і це давалось взнаки: коли оголошувались певні заходи, вони затягувались. В Ізраїлі на початку березня ще легковажно ставились до ситуації, думали що це просто різновид грипу, незважаючи на попередження від ізраїльського МОЗ. До 14 березня все було в форматі рекомендацій.
Було те, що ми зараз бачимо в Україні, – не спілкуватись, тримати соціальну дистанцію, бути вдома, допомагати родичам похилого віку, уникати масових скупчень. З минулого тижня введено надзвичайний стан – майже повністю зупинено громадський транспорт, почалися реальні штрафування тих. хто перебуває на вулиці без причини (просто гуляє, а не йде до аптеки, магазину, до родичів, які потребують допомоги). З минулого четверга (26 березня. – Ред.) діє правило, за яким не можна відходити далі ніж за 100 метрів від дому.
Розкажу власний приклад: ми з дружиною живемо за навчальною програмою у гуртожитку, я хотів прогулятись, а охоронець каже: "я, звичайно, можу відкрити, але краще не ходи, адже поліція може оштрафувати на 500 шекелів (це приблизно 3700 грн), якщо ти не доведеш, що вийшов у справах".
Я читав у новинах, що практика штрафів розповсюджена і для бізнесу, і для звичайних людей. Якщо їдеш на роботу, мусиш мати з собою спеціальний дозвіл від роботодавця. Роботодавець має забезпечити належну відстань між працівниками. Якщо цього не можна уникнути – перевести працівника на дистанційну роботу. За цією перепусткою ти можеш лише рухатись за вказаним в ній маршрутом, а не гуляти вулицями.
- Які настрої у суспільстві?
- Звичайно, всі переживають за робочі місця. На кінець березня практично мільйон безробітних або тих, хто перебуває в неоплачуваній відпустці. Якщо врахувати, що в країні трошки менше 9 млн осіб, це досить великий відсоток. Але тут є певна форма соціального захисту, допомога держави по безробіттю.
Організатори програми нам повідомили, що з дня на день уряд проголосує за ще жорсткіший режим, з блокуванням місць, де багато випадків коронавірусу, і навіть за продуктами виходити не можна буде.
- В Україні багато хто обурюється заходам проти коронавірусу, незважаючи на те, що у нас не такі жорсткі міри.
- Якщо говорити про моє оточення в Ізраїлі, то пропорція приблизно 60/40, де 60 – підтримують, 40 – ставляться негативно.
Те, що бачу в соцмережах, це звичайно, не соціологія, але до третини людей можуть сплатити оренду квартири максимум за квітень, а далі матимуть проблеми вже через місяць, тобто незважаючи на те, що в Ізраїлі дуже великий прошарок середнього класу, люди переживають дуже сильно.
Я знаю, що негативно ставилися до правил перельоту для місцевих, які повертались із-за кордону, бо їм не дозволяли використовувати громадський транспорт, можна було їхати лише власною машиною у супроводі одного родича.
З 20 числа закрито повністю залізничне сполучення, обмежили таксі одним пасажиром. Не у всіх є авто, і це дуже людей дратувало.
- Як в таких умовах працює бізнес?
- Мій сусід працює у сфері рекрутингу, і в нього дуже багато роботи. Магазини перейшли на режим 24/7, тож активно набирають робітників. Кур’єри, супермаркети – цей бізнес розвивається. Цікава була колаборація між готелями і державами. Коли релігійні групи повертались до Ізраїлю, їх селили в готелях за кошти держави, підтримуючи таким чином бізнес.
Про малий бізнес я знаю більше з медіа, у цьому плані готельно-ресторанні організації звертаються до Нетаньягу через те, що 80-90% бізнесів можуть збанкрутувати через місяць-два. Ізраїльтяни взагалі люблять ходити до ресторанів, барів, відпочити, поїсти. Я знаю, що ті, хто приїхав та втратив роботу, кооперуються, створюють чати щодо взаємодопомоги, пошуку роботи.
- В Києві чим тепліше, тим люди більше "йдуть на компроміс" з самоізоляцією. Я бачу, що людей на вулицях більшає. Чи є подібна проблема в Ізраїлі?
- Я бачу у соцмережах тенденцію, що хештеги "я залишаюсь вдома" змінюються на "я тримаю дистанцію", тобто люди дозволяють собі гуляти. В Ізраїлі – інша тенденція. Я зняв відео з балкону, незважаючи, що зараз тепла погода, більше 20 градусів тепла, абсолютно пустий пляж і лише їде поліцейська машина. Зазвичай у шабат на узбережжі натовпи, а зараз – поодинокі люди, а сімей, пікніків – немає. Можливо, через те, що за минулий тиждень зросла кількість випадків до 16, а стрибок офіційних випадків – з 4 до 4,5 тисячі офіційних випадків (зараз в Ізраїлі майже 7 тис. інфікованих та 36 смертей від COVID-19. – Ред.).
У кожної країни своя специфіка, зокрема, тут журналісти звернули увагу, що на шабат виявляли менше людей, які хворіють. Виявилось, просто цього дня не роблять тести. Але крива графіку цього дня падала і давала декому хибну надію.
- Як ти вважаєш, як подібні міри реалізувались би в Україні?
- Питання в ресурсах, можливостях держави стежити за ситуацією. Я чув, що в Україні Міністерство цифрової трансформації розробить до 5 квітня спеціальний додаток, але я не знаю, наскільки він буде ефективним.
В Ізраїлі, на прикладі родичів дружини, можу сказати, що люди, навіть ті, які не хворіють, самі встановлюють подібні додатки, не боячись надавати свої персональні дані державі. В цьому, мені здається, є певна відмінність.
Загалом – суспільство сегментовано. Світська частина боїться більше за економіку, у релігійної частини трохи інше ставлення. Наприклад, деякі релігійні групи порушують правила карантину: нещодавно на похованні одного ребе зібрались кілька тисяч осіб, через що проти них виконують певні репресивні заходи.
В Україні, як мені здається, була б схожа ситуація – в одних містах умови би виконувались, в інших – місцева влада би не виконувала. Якщо в Ізраїлі більше питання релігії, то в Україні – ресурсів, які є у влади.