/ Фото: AFP
У понеділок, 19 серпня, практично в той час, коли президент України Володимир Зеленський вперше за 20 років приймав у Києві прем'єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, на Лазурному березі у французькому Провансі відбулася ще одна зустріч. Наслідки якої для нашої держави можуть бути набагато важливішими, ніж результати візиту Нетаньягу. Президент Франції Емманюель Макрон зустрівся з російським президентом Володимиром Путіним. Одним з ключових питань, обговорюваних на зустрічі, була Україна.
У Франції заговорили про "фінляндизацію" України
Ще напередодні зустрічі новини з берегів Сени змушували насторожитися. На сайті Le Figaro візит Путіна був проанонсований статтею члена вченої ради la Fondapol та Інституту Босфору Лоуренса Даціано, в якій автор виклав своє бачення розвитку ситуації. Дозволимо собі процитувати фрагмент:
"...Українське питання після нещодавніх президентських і законодавчих виборів в Києві має бути врегульованим в глобальних рамках, що включають три предмети: мирну угоду в Україні з "фінляндізацією" країни, тобто заявкою про свою нейтральність між Європою і Росією ...; роззброєння всіх збройних угруповань; поступити Крим Росії з гарантією нейтрального статусу півострова, за межами порту Севастополя, і визнання особливих прав для українців, які не бажають ставати росіянами".
Важко сказати, чи стала поява матеріалу наслідком інформаційної діяльності Росії (яка, як відомо, вельми активно ведеться Москвою в західних ЗМІ), або ж публікація у виданні, відомому помірно-правими поглядами, відображає точку зору авторів. Сенс у тому, що вперше за досить тривалий час в західних ЗМІ сплив призабутий варіант "фінляндізації" України.
Довідка "Сьогодні"
"Фінляндизація" – термін, що виник після підписання в 1948 році "Договору про співробітництво і взаємну допомогу" між Фінляндією та Радянським Союзом. У договорі Фінляндія зобов'язалася дотримуватися позаблоковий статус і визнавала "особливі стратегічні інтереси СРСР". Є безліч трактувань, але в цілому цей термін означає обмін можливості самого існування держави на певні обмеження, що стосуються, перш за все, зовнішньої політики (хоча в деяких трактуваннях згадується і гуманітарна політика).
Варіант цей, нагадаємо, було обговорено в західній пресі в 2014-2015 роках з подачі Генрі Кіссінджера, який запропонував його у своїй публікації в Washington Post на початку березня 2014 року. Втім, після анексії Криму, агресії Росії на Донбасі і формування Заходом консолідованої позиції за усьому масивом "українського питання" подібне рішення проблеми якщо і обговорювалося, то суто гіпотетично. Тим більше, що президент Петро Порошенко і український парламент досить чітко і недвозначно розставили "червоні прапорці" з даного питання, внісши до Конституції України норми про євроатлантичні прагнення нашої держави.
Тому той факт, що термін "сплив" напередодні зустрічі Макрона і Путіна, та ще й у супроводі таких подробиць "плану", як "поступка Криму Росії з гарантією нейтрального статусу півострова" та ін., не вселяв оптимізму спостерігачам з Києва. Дуже вже був схожий матеріал в Le Figaro на анонс якоїсь чергової "дорожньої мапи", пропонованої однією зі сторін.
Макрон капітулює
Зустріч Макрона з Путіним, принаймні її публічну частину, абсолютно справедливо можна назвати тріумфом Кремля. У прес-конференції, яка передувала переговорам лідерів двох держав (як стверджують російські ЗМІ, на такому форматі – прес-конференція до переговорів, а не за підсумками – наполягла французька сторона), Макрон видав Путіну стільки "пряників", скільки голова держави-агресора не отримував від всій світової еліти сукупно за останні п'ять років.
Почав французький президент з твердження про безумовну європейськість Росії, підкріпивши свої слова цитатами з Достоєвського.
"Достоєвський, Тургенєв і Стравінський знову були викликані для дачі показань про Росію, яких французький президент щедро називає "великою силою Просвітництва", – іронічно описала прес-конференцію французька Le Monde.
Згадав Макрон і про "Європу від Лісабона до Владивостока" – ідеї, з якою Путін носився у перше десятиліття свого правління, аж до своєї знаменитої Мюнхенської промови у 2007 році. Дивно, що французький президент не запросив Росію в НАТО на особливих умовах – цю ідея, а саме "Європа від Лісабона до Владивостока", також свого часу бентежила Кремль, поки в Москві на зрозуміли, що ані в Європі, ані в НАТО Росію в її нинішньому вигляді не чекають.
Зате пролунало інше запрошення. Описуючи нинішні взаємини Заходу і Росії, Макрон назвав Україну "подразником". І висловив надію, що рішення "українського питання" дозволить відродити формат G8. Сам же Макрон висловив готовність приїхати до Москви в наступному році для участі у заходах з нагоди 75-ї річниці Дня Перемоги.
Якщо вже говорити про Перемогу, то можливо, Макрон не в курсі, але його позиція в цей день виглядала тим, що в підручниках радянської історії називалося "повною і беззастережною капітуляцією".
"Факт залишається фактом: Володимир Путін не має нічого спільного з Просвітництвом. Букет квітів, принесений Бріжит Макрон, – такий самий, як і той, який був подарований Ангелі Меркель в Сочі в минулому році, – не повинен нікого обманювати: лідер Кремля любить силу і зневажає Захід", – зазначила в редакційній статті Le Monde.
Кремль тріумфує
Путін дивився на потуги французького колеги "розрядити обстановку" і "перезавантажити відносини" холодно і безпристрасно, але, мабуть, в душі тріумфуючи. Єдність Заходу у відстоюванні демократичних цінностей, що почали хитатися ще під час будівництва Північного потоку-2 і які продовжують розколюватися після відновлення Росії в ПАРЄ, тепер у французькому Провансі пішли глибокими тріщинами.
З 2014 року – початку першої в післявоєнній історії військової окупації частини європейської держави – Москва чекала, коли Захід сам прийде на уклін. І, в поданні російського лідера, ця мить настала. Втім, апетит приходить під час їжі, і сьогоднішня Росія, відчувши слабкість Заходу, вже не готова обмежувати свої "забаганки" всього лише відновленням статусу члена G8. Звідси і фарисейська відповідь російського лідера: "Що стосується можливого формату в рамках восьми держав – ми ніколи ні від чого не відмовляємося. Була черга Росії провести "вісімку" свого часу, наші партнери не приїхали. Будь ласка, ми в будь-який час чекаємо в гості наших партнерів вже в рамках "сімки". Тобто приїжджайте, а ми там подивимося.
Філософію такої поведінки російського лідера найкраще, мабуть, пояснив автор статті в російському виданні "Взгляд". Яке також дозволимо собі процитувати.
"У поданні Макрона відновлення "великої вісімки" – це така морквина, помахуючи якою перед лицем Росії, можна спонукати її стати поступливішою щодо української теми – адже він щиро вважає, що Москва хоче знову стати членом клубу. Наївно, помилково, абсолютно неправильно? Так, але Макрон вважає саме так ... При цьому ми хочемо відновлення і поліпшення відносин з Європою – тому що в деякій мірі є і європейською країною ... Тобто Старий Світ і Росія можуть бути не частиною одного цілого – але стратегічними партнерами. Якщо, звичайно, Європа припинить бути атлантичною, припинить вестися, стане самостійною, згадає про те, що вона є частиною Євразії – і повернеться обличчям на схід", – зазначає автор матеріалу.
У цих словах – квінтесенція нинішніх сподівань Кремля. Якому вже недостатньо повернути до орбіти свого впливу Україну, але потрібно поширити цей вплив на Європу. І важко не погодитися з російським автором, додавши лише, що цього не розуміє не тільки Макрон, але й чимало інших європейських політиків.
Отже що там з "українським питанням"?
Повертаючись до українського питання, варто відзначити, що тут французький президент також повністю пішов у фарватері російського бачення.
"Ми повинні проводити саміт "Нормандської четвірки" за умови того, що будуть досягнуті конкретні результати, нам не потрібна зустріч заради зустрічі", – сказав в ході прес-конференції Емманюель Макрон.
Варто зазначити, що подібну позицію перед зустріччю (буквально слово в слово) озвучувала російська сторона. Яка наполягає, що до того, як Україна зробить ряд кроків в контексті Мінських домовленостей (зокрема, йдеться про амністію і набуття чинності закону про особливий статус Донбасу в повному обсязі), зустрічі у Нормандські форматі не буде. У той же час Україна домагається зустрічі для реалізації першочергових положень Мінських домовленостей – припинення вогню, відведення військ і обговорення подальших дій сторін.
Втім, достовірно говорити про те, в якому контексті українське питання обговорювалося за закритими дверима в ході зустрічі Макрона з Путіним тет-а-тет, не уявляється можливим. Як уже зазначалося, лідери двох країн утрималися від проведення підсумкової прес-конференції. Тому про результати зустрічі ми будемо судити за непрямими ознаками вже в майбутньому.
Поки що ці ознаки вказують, дещо з того, про що було заявлено перед зустріччю, дійсно отримало своє продовження. Так, вже через день після візиту Путіна до Франції американський президент Дональд Трамп, попередньо порадившись з Макроном, заявив про готовність запросити Росію на зустріч G7 в 2020 році. Сам же Макрон в своєму Твіттері написав теплий пост про Росію, причому зробив це російською мовою. Таким чином, можна припустити, що очільники Франції і Росії знайшли спільну мову, принаймні, з деяких питань. Швидше за все, більше інформації, про що все ж таки домовилися Путін з Макроном, з'явиться вже в нинішні вихідні: на зустрічі G7. Найімовірніше, саме там Макрон озвучить світовим лідерам позицію Кремля з усіх питань.
Потрібно боротися далі
Тим часом українські експерти радять не робити далекосяжних висновків з усього, що прозвучало на Лазурному березі.
"Дійсно, Європа сьогодні більше налаштована йти на зближення з Росією, ніж на конфронтацію. І теплий прийом у Франції це підтвердив, – розповів в коментарі сайту "Сьогодні" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса. – При цьому Путін зіграв дуже грамотно, вельми холодно відреагувавши на пропозиції. Він зараз виступає в ролі "дівки на виданні", а тому робить вигляд, що для нього ці пропозиції не важливі", – зазначив експерт.
У той же час, за його словами, позиція Макрона не є консолідованою позицією Заходу, вона представляє позицію Франції і деяких інших держав, але далеко не всіх.
"Швидше можна говорити, перефразовуючи, про "різношвидкісний Захід" – буде окремо ЄС, буде Британія, і будуть США, які, кожен по-своєму, вестимуть свою політику з Росією, в тому числі в питанні санкцій. Для України це означає, що з кожною країною або групою потрібно буде говорити окремо", – зазначив Ілля Куса.
Аналогічної позиції дотримується і політолог Володимир Фесенко.
"Не варто забувати, що пропозиції висловлені Макроном, який, безсумнівно, ліберальний політик і прихильник євроатлантичного співробітництва. Але в якому, як мені здається, є дуже сильна цинічна складова. Для нього цінності – на другому плані. На першому – особистий політичний успіх. І його дії варто розглядати в цьому контексті", – сказав Володимир Фесенко в коментарі сайту "Сьогодні".
За словами експерта, сьогодні французький лідер переслідує ряд цілей, зокрема купірувати рух жовтих жилетів, вплив на який чинить Росія, а також, можливо, застовпити за собою місце європейського лідера помірно проросійських сил.
"Загравання Макрона з Путіним робить ситуацію трохи складнішою. Це виклик для нашої дипломатії: потрібно бути більш гнучкими, не кидатися в крайнощі, проте чітко викреслити червоні лінії, за які ми не маємо наміру відступати. Але зрозуміло, що в Нормандському форматі першу скрипку гратиме не Макрон, а все ж таки Меркель. Противагою грі Макрона з Путіним має бути наше зближення з Німеччиною", – сказав експерт.
За його словами, Макрон не є репрезентатором консолідованої позиції Заходу.
"І питання із запрошенням в G7 вирішуватиме не Макрон. Необхідно консолідоване рішення всіх країн. Інше питання, що підтримка Трампа в цьому питанні – це вже серйозно", – сказав експерт.
Відзначимо, раніше новини "Сьогодні" розповідали про переговори Макрона і президента України Володимира Зеленського в Парижі.