Брюссель. Просять допомогу вже не приносити - посеред табору гори одягу, взуття та дитячих іграшок. Фото Юрген Аугуштайнс jurgenaugusteyns.com
Європу продовжує трясти від напливу біженців: за даними служб ЄС, з початку року сюди прорвалися понад півмільйона людей – проти 280 тис. У минулому році. У суботу влада Хорватії, куди лише за останні дні прибутку 20000 мігрантів, продовжили відправляти їх в Угорщину на потягах і автобусах. Влада Угорщини ж стверджують, що всі ці переміщення не узгоджені, і звинувачують хорватський уряд в порушенні суверенітету своєї країни. Втім, самі мігранти ні в Угорщині, ні в Хорватії зупинятися не мають наміру і відразу направляються в більш благополучні Бельгію та Німеччину, де влада облаштовують наметові містечка і намагаються забезпечити позбавлених даху людей всім необхідним. В одному такому містечку побувала "Сегодня".
ГОРИ ГУМАНІТАРКИ. Парк "Максиміліан", де розселили близько 800 біженців, розташований на станції "Брюссель Норд" недалеко від вулиці "червоних ліхтарів". Табір можна впізнати здалеку – по величезному скупченню людей, через що невеликий парк схожий на мурашник. Поруч з парком – два житлових будинки, в їхніх вікнах затишно горить світло. Але далеко не всі люди, які, ризикуючи своїм життям, добралися до центра Європи з Сирії, Лівії, Ірану, Іраку та Сомалі, зможуть жити в таких же затишних квартирах. Тим, кому пощастить переконати контролюючі органи і отримати політичний притулок, дістанеться спочатку тимчасове житло, а потім дадуть і власну квартиру. Але вірять у Бельгії далеко не всім.
Місцеве суспільство розколоте. У деяких бельгійців біженці викликають роздратування: "Ми платимо величезні податки, щоб утримувати цих людей. А вони не хочуть жити в Угорщині, де теж спокійно, і їдуть сюди, щоб жити не тільки у мирі, але й у достатку", – обурюється моя бельгійська знайома. Але таких жителів небагато – все-таки європейці більшою мірою нація співчуваюча.
На вході в табір бачимо кустарну "приймальню", де на столі розкладені брошури з поясненням процедури отримання притулку, надруковані на арабському. Поруч великий напис: "Будь ласка, не приносьте більше пожертвування". "Чому не приносити пожертви?" – Цікавлюся. "Нам вже стільки завдали одягу, їжі та іграшок, що просто нікуди все це складати! Гори лежать", – каже хлопець арабської зовнішності, який живе в Бельгії вже 10 років і чудово говорить по-французьки. Мовна проблема в таборі стоїть особливо гостро: більшість людей не говорять ні на одній з європейських мов. Але волонтер погодився бути нашим перекладачем.
ШКОЛА І КАЛЬЯН. Як виявилося, біженці в таборі собі ні в чому не відмовляють. "Зазвичай у подібних таборах годують 2-3 рази на день. А у нас їжу дають 24 години на добу – овочі, фрукти, десерти, каші і м'ясо", – розповідає хлопець.
У наметовому таборі є все: їдальня, туалет, душ, лікарня, дитячий майданчик з настільним футболом і навіть міні-школа.
Прогулюючись по табору, бачимо намет з людьми, які курять кальян. Підходимо до їм и представляемся журналістом з України. Наші нові знайомі – дуже привітні, тут же пропонують нам їжу зі свого столу. Вони курди з Сирії, де боролися як проти режиму Басара Асада, так і проти джіхадістської організації "Ісламська держава". За їхніми словами, тепер їм та їхнім сім'ям загрожують знищенням. "Ми курди. А всі курди – проти Асада і проти Ісламської держави", – говорить один з біженців.
У сусідньому наметі живе Сизар Амін – чотириразовий чемпіон Іраку з бодібілдингу. "Я ніколи не думав, що буду жити в наметі! Але там було неможливо, кожен день думав про те, що можу померти", – говорить Амін, показуючи своє чемпіонське посвідчення. "Що ви будете тут робити? Яку роботу шукати?" – Запитую у культуриста, у відповідь отримую: "Будь-яку".
На виході з табору задаємося логічним запитанням, де всі ці люди будуть жити, коли похолодає, в Бельгії буває взимку і -5 °С. Втім, влада заспокоює: біженців переселять у порожню висотна будівля недалеко. Його пропонують людям вже зараз, але більшість відмовляються: у таборі всім разом затишніше.
Фото Юрген Аугуштайнс jurgenaugusteyns.com
Волонтер: "Діти просто радіють життю"
У таборі багато дітей. За ними доглядає професійний вихователь – волонтер, який щодня проїжджає близько 100 км до Брюсселя. "Я працюю в школі в Молі, а сюди приїжджаю з переконань", – говорить нам Стів. На питання, як діти біженців, які пережили за своє коротке життя стільки переїздів, реагують на нову реальність, каже: "Вони не думають про війну. Вони просто радіють життю".
Роз'єднаних сімей в таборі багато: дружин з дітьми відправляють в сусідні з батьківщиною країни, а чоловіки пробираються в Європу, де намагаються отримати статус біженця. У цьому переконуємося, поговоривши з чоловіками, які сидять біля одного з наметів. "Ми приїхали з Сирії, пробиралися сюди місяць через океан, потім через Сербію... Наші сім'ї зараз у Туреччині. Якщо нам дадуть притулок, ми їх заберемо безпечним способом, так як ми самі їхали занадто ризиковано", – розповідає Абдель.
В основному в таборі живуть вихідці з арабських та африканських країн. Але в черзі за їжею ми помітили людини і слов'янської зовнішності. "Здрастуйте!" – Звертаюся до нього по-російськи. Людина реагує здивовано, але відповідає привітанням. Як виявилося, він з Донецька. "Я виїхав з Донецька від війни. Спочатку в Польщі, потім – до Бельгії: думав, що мені дадуть тут притулок, тому що всі називали Бельгію лояльною країною. Але мені відмовили, а назад повертатися мені нікуди – будинок розбомбили", – розповідає Сергій, змушений жити в ЄС нелегально.