Макрон проти євроскептиків: чи врятує Євросоюз французький "Зе"

Прийдешні вибори до Європейського парламенту, які відбудуться в Євросоюзі менш ніж через два тижні – 26 травня, – називають "останнім шансом Європи". А ще "останнім шансом Макрона". Звісно, настільки категоричні епітети – в певній мірі перебільшення. Але те, що результати травневих виборів багато в чому визначать, як і куди рухатиметься Євросоюз, а також подальшу політичну долю президента Франції, – безсумнівно. Макрон все ще уособлює собою надію прихильників сильної об'єднаної Європи на реформи, здатні модернізувати і зміцнити Євросоюз, припинити переможний хід в державах Старого Світу євроскептиків і правих популістів. Чи вдасться йому виправдати очікування – це ще питання.

Зрозумілий Макрон

Українцям не потрібно особливо напружуватися, намагаючись зрозуміти, хто такий Еммануель Макрон. Досить поглянути на новообраного президента України Володимира Зеленського.

Між ними дійсно багато спільного. Обидва стали наймолодшими президентами своїх країн. Обидва стали президентами несподівано: Зеленського ще за три місяці до виборів ніхто серйозно не розглядав не те що як реального кандидата, але кандидата взагалі. Стосовно президента Франції, то лише "родинний скандал", який в ході президентських перегонів 2017 року "вбив" рейтинг його опонента, кандидата від французьких правоцентристів Франсуа Фійона, дозволив Макрона вийти до другого туру, в якому він здобув переконливу перемогу над Марін Ле Пен. Політичні погляди Володимира Зеленського (принаймні ті, що проглядаються на даний момент) також близькі до соціал-ліберальних, центристських поглядів Макрона. Нарешті, Зеленському сьогодні пророкують реформаторське майбутнє. Точно так само свого часу пророкували лаври реформатора Макрону. Мабуть, відчуття спільності не в останній мірі і спонукало Макрона стати першим і єдиним західним лідером, який зустрівся із Зеленським ще до перемоги останнього і легалізував кандидата в президенти як політика, з яким готовий говорити Захід.

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

Втім, є і суттєві відмінності. На відміну від 41-річного Володимира Зеленського, Макрон, який став президентом в 39 років, мав на той час солідний багаж політичної і державної діяльності. Макрон кілька років був членом Соцпартії. Обіймав посаду заступника генсека президента Олланда. Попрацював міністром фінансів, зарекомендувавши себе реформатором. За півроку до висунення президентом створив політичний рух "Вперед", що став згодом центристською партією "Вперед, Республіко!". Найімовірніше, рішення зайняти центристську нішу пояснювалося не тільки еволюцією політичних поглядів Макрона, а й прагненням розширити власну електоральну базу. І на певному етапі це спрацювало.

"Однак центристська позиція Макрона і політично, і ідеологічно дуже невизначена і вразлива, – розповів в коментарі сайту "Сьогодні" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса. – Він вибрав шлях, який залишається найскладнішим. Його критикують всі: і справа, і зліва. Потрібно витримувати удари з усіх боків. Проводити реформи всередині країни в таких умовах і при падаючому рейтингу досить складно".

Перемоги і поразки

Втім, починалося у Макрона все непогано. Вигравши вибори, французький президент швидко налагодив хороші відносини з лідерами провідних світових держав. У тому числі непогано спочатку складалися відносини Макрона з Трампом. З огляду на, що з канцлером Німеччини Ангелою Меркель Трамп не знайшов спільної мови, Макрон на деякий час став, по суті, головним зв'язковим межу Євросоюзом і США. Однак ідилія тривала недовго. Тріщину у відносинах спровокував вихід США з Кліматичного договору, затятим прихильником якого є Макрон. Надалі виявилося, що спільних позицій у Макрона і Трампа набагато менше, ніж протиріч, і на сьогодні взаємини між двома президентами перебувають в стадії, скоріше, холодної війни.

Не кращий стан справ і в Європі, де французький президент спочатку також відразу взяв бика за роги, запропонувавши низку радикальних реформ. Зокрема, ініціювавши створення армії Євросоюзу, незалежної від США. Однак європейська бюрократія поставилася до енергійних ініціатив молодого лідера досить прохолодно, і далі розмов справа переважно не зайшла. При цьому час від часу у Франції виникають більш-менш серйозні дискусії і навіть протистояння з різних питань з ключовими сусідами – Німеччиною та Італією (в січні нинішнього року Франція вперше за багато років відкликала свого посла в Італії для консультацій). Що, зрозуміло, також не додає підтримки ініціативам Макрона з боку партнерів.

Нарешті, серйозно підкосили як внутрішні, так і зовнішні позиції Макрона протести "жовтих жилетів", що спалахнули ще минулої осені по всій країні (і тривають досі). Рейтинг молодого президента, який і без того почав знижуватися, після цих виступів стрімко впав. Вперше главу держави обійшла його головний конкурент – лідер правого Національного фронту Марін Ле Пен.

"Позиції Макрона суттєво похитнулися з початком акцій, – каже Ілля Куса. – Його справді підкосили ці протести".

"Надія Європи"

Проте єврооптимісти продовжують пов'язувати свої надії на відсіч стрімкого наступу євроскептиків з Макрона. Та й він сам не проти зайняти позицію головного лідера прихильників сильної об'єднаної Європи. Тим більше, політична кон'юнктура цьому дуже сприяє.

"Зараз він претендує, і, можливо, він дуже хоче стати лідером Європи, яким був свого часу Шарль де Голь, – зазначає Ілля Куса. – Макрон вважає, що для нього зараз зірковий час, оскільки Британія виходить з ЄС, Німеччина в перехідному періоді, і Макрон єдиний, хто міцно стоїть на ногах, як йому здається. Макрон вважає, що у нього є ще час, щоб просунути реформу Євросоюзу і на цій хвилі вивести себе як лідера нової Європи".

За словами політолога Олексія Голобуцького, Макрон на даний момент є найбільшим виразником глобальної Європи в сучасному розумінні.

.

"Меркель також виступає за об'єднання Євросоюзу, але у неї традиційніші, застаріліші поняття, з точки зору завтрашнього дня. До того ж вона йде з політики, – сказав в коментарі сайту "Сьогодні" Олексій Голобуцький. – А Макрон – якраз перспектива, і багато хто говорить, що Франція – це лише перша сходинка його політичної кар'єри. Він думає про загальноєвропейську кар'єру. На даний момент, виходячи з того, що відбувається в Британії, інших державах, він дійсно є лідером глобалізації в Європі, від його успіху залежить багато чого на Старому континенті".

І часом істини для французького лідера, безумовно, є вибори до Європарламенту. Його політична сила "Вперед, Республіко!", як утворена вже після останніх виборів до ЄП, представлена ​​сьогодні в Європарламенті окремими депутатами. На нинішніх виборах Макрон намір зайти до законодавчого органу Євросоюзу серйозно.

У березні нинішнього року президент Франції пішов на екстраординарний, небачений досі в Європі крок, опублікувавши в центральній пресі всіх країн ЄС свою програмну статтю, в якій, по суті, окреслив стратегію, з якою "Вперед, Республіко! " йде на європейські вибори. Закликавши громадян ЄС висловити вотум недовіри популістам і євроскептикам, Макрон констатував, що Євросоюз перебуває в серйозній кризі, символом якого став Брексіт. А також запропонував своє бачення того, що необхідно зробити, щоб уникнути подальшого зростання євроскептицизму в Європі.

Так, серед практичних ідей – пропозиція створити Європейське агентство захисту демократії, покликане захищати Європу від втручання в політичне життя ЄС ззовні, в тому числі втручання у вибори. Для захисту економіки та екології Європи Макрон пропонує прийняти певні протекціоністські заходи. Для захисту безпеки – укласти договір про оборону і безпеку і створити Європейську раду безпеки (судячи з усього, від категоричних вимог створити європейську армію Макрон наразі відмовився на користь реальнішої пропозиції; втім, не виключено, що це питання буде порушено в процесі обговорення запропонованого договору). Серед революційних пропозицій Макрона – створення єдиних європейських соціальних стандартів. Наприклад, введення загальноєвропейської мінімальної заробітної плати. Як видно неозброєним поглядом, всі ініціативи Макрона спрямовані на те, щоб зцементувати Євросоюз.

Остання сутичка

Залишається відкритим питання, наскільки Макрону вдасться просунути свої пропозиції. І тут його позиції безпосередньо залежатимуть від результатів виборів до Європарламенту. Безумовно, "Вперед, Республіко!" до ЄП проходить. Інше питання, з яким результатом, і як в Європарламенті має намір діяти Макрон. У Європі вважається, що "Вперед, Республіко!" увійде до фракції Альянс лібералів і демократів за Європу ALDE. Європейські соццентри, зокрема, прогнозуючи майбутній розклад в Європарламенті, включають "Вперед, Республіко!" саме до ALDE. За іншою, менш популярною версією, Макрон намагатиметься об'єднати близьких за поглядами євродепутатів навколо своєї партії. Сам французький президент вважає за краще не вносити ясність, мабуть, залишаючи собі місце для маневру, а представники "Вперед, Республіко!" виступають з суперечливими заявами (погодьтеся, ситуація також чимось нагадує нові українські реалії). Втім, в будь-якому випадку варто очікувати, що "Вперед, Республіко!" увіллється до складу більшості Європарламенту.

Стосовно результатів, то для Макрона вкрай важливо здолати на цих виборах Ле Пен, яка йде до Європарламенту з кардинально протилежними гаслами та цілями. Поки що соцопитування дають Макрону нехай невелику, але перевагу: рейтинг партії "Вперед, Республіко!" на початку травня був на рівні 23-24%, тоді як політична сила Ле Пен мала на кілька відсотків менше.

"Для Макрона остання умовна сутичка – це вибори до Європарламенту. Від яких залежатиме, чи зможе він проводити свої плани реформ Євросоюзу. Тому що, якщо до Європарламенту в значній кількості пройдуть праві, вони блокуватимуть всі реформи. І тим самим поховають єврооптимістські плани Макрона. Тобто для нього це реально останній шанс повести за собою ту частину Європи, яка виступає за посилення Євросоюзу, яка не сприймає націонал-популізму. Від цього залежить і його політичне майбутнє у Франції", – зазначає Ілля Куса.

До речі, Ле Пен теж це розуміє. Нещодавно лідер французьких націоналістів, яка відкрито симпатизує Кремлю і підтримує політику Москви, в тому числі щодо України, зажадала, щоб Макрон в разі поразки його політсили на виборах до Європарламенту покинув свій пост. "Це стане своєрідним референдумом за чи проти Еммануеля Макрона – ці європейські вибори. У цих умовах він повинен вчинити, як генерал де Голль: якщо він програє на цих виборах, йому доведеться піти", – сказала Ле Пен.

Програш партії Макрона буде, звісно, сильним психологічним ударом по позиціях єврооптимістів в усьому ЄС. Втім, драматизувати ситуацію також не варто: більшість, очевидно, сформують сили, вірні ідеї об'єднаної Європи. Щоправда, чи будуть вони здатні на реформи – питання.