Перевтілення Крістіана Бейла і тільки перевірені факти: що потрібно знати про фільм "Влада"

В уряді Джорджа-Буша-молодшого, чиї лідерські та людські якості цілком дохідливо показав Алан Мур у своїй знаменитій документалці "Фаренгейт 9/11", навіть на такі зловісні фігури, як віце-президент Дік Чейні, падає комічний відблиск сяйва чистого розуму 43-го президента США. Це дуже добре розуміє режисер і сценарист Адам Маккей ("Гра на пониження"), який вирішив байопік про Діка Чейні в стилі комедійного мокументарі – стилізації під документальний фільм.

Що хорошого і що поганого в фільмі "Влада", який виходить в український кінотеатральний прокат 21 лютого, читайте в спеціальному матеріалі сайту "Сегодня".

Хто такий Дік Чейні

Для початку, наймолодший голова адміністрації президента при Джеральді Форді. Цю посаду Річард Брюс Чейні обійняв в 34 роки за протекцією свого тодішнього наставника Дональда Рамсфельда, завдяки якому Чейні, визначаючись у своїх політичних уподобаннях, і віддав перевагу Республіканській партії. За Джорджа Буша-старшого займав пост міністра оборони США: це при його каденції Америка вторглася до Панами і провела військову операцію в Іраку "Буря в пустелі".

Деокупація півдня країни – як українські військові відвойовують території

Заборона на пересування країною для військовозобов'язаних – всі деталі

Ракетні удари по мирних українськиих містах - липень 2022

Ядерний тероризм Росії

У проміжку між роботою в уряді двох Бушів (обіймав посаду 46-го віце-президента США з 2001 по 2009 роки) керував нафтовою компанією "Halliburton", чим не забув скористатися, коли знову повернувся до Білого дому. Так, за інформацією газети The Guardian, завдяки Чейні компанія "Halliburton" першою отримала в Іраку контракти на суму $ 17 млрд. Як доказ газета наводить лист одного з армійських чиновників, в якому говориться, що той не бачить ніяких проблем в підписанні контракту з "Halliburton", оскільки "все було обговорено з офісом віце-президента".

Він був одним з ініціаторів глобальної війни з тероризмом після терактів 11 вересня і наполягав на вторгненні до Іраку, стверджуючи, що у Саддама Хусейна є хімічна зброя. (Яку, нагадаємо, так і не знайшли.) Саме віце-президент Чейні легалізував катування підозрюваних в зв'язках з терористами і прослушку приватних телефонних розмов. Його називали "сірим кардиналом" адміністрації Джорджа Буша-молодшого: за зачиненими дверима він брав найактивнішу участь у формуванні політики держави, далеко виходячи за рамки повноважень віце-президента.

На думку журналістів видання "Коммерсант-Власть", "існує також думка, що не Буш вибрав Чейні своїм номером два, а Чейні сам вибрав Буша своїм номером один". Іншими словами, амбітний політик, який прекрасно розуміє, як працює державний апарат і звідки стирчать потрібні ниточки, – але при цьому недорікуватий Чейні, який ненавидить журналістів і нездатний до публічної політики, підшукав собі контрольованого президента. Тим більше, що молодшого Буша він знав ще з тих часів, коли той був знаменитий хіба що своїм непробудним пияцтвом.

"Я можу вам з упевненістю сказати, що перші п'ять років правління Буша Чейні крутив їм, як хотів. Потім складається відчуття, що року так на шостому Буш-молодший почав прокидатися. Є відома історія про те, як Чейні збирався бомбити Сирію. І тоді Буш сказав: "стоп-стоп-стоп-стоп" – і попросив всіх, хто був в кімнаті, проголосувати. На підтримку позиції віце-президента руку не підняв ніхто. Є думка, що це було кінцем влади Чейні, але перші чотири-п'ять років правління Буша його вплив був практично безмежним. Навіть Буш-старший потім сказав: "Якби я знав, що Дік Чейні побудує в Білому домі свою тіньову імперію, я б не став рекомендувати його кандидатуру своєму синові". Це цитата!" – розповідав режисер фільму Адам Маккей в інтерв'ю порталу "Afisha-Daily".

Свого героя Маккей визначив не як політика, а як "геніального бюрократа"й порталу "Afisha-Daily".

Про що цей фільм і навіщо його дивитися

Готуючись до фільму, Маккей ретельно збирав документальні матеріали про Чейні, причому будь-яка деталь біографії віце-президента піддавалася жорсткому фактчекінгу – щоб убезпечитися від можливих позовів. Тож не варто чекати від "Влади" якогось художнього або хоча б публіцистичного висловлювання. (Як у фільмах Алана Мура, з яким Маккей працював на телебаченні.) "Влада" представляє собою дуже докладну кінобіографію, засновану на перевірених фактах, які старанно перенесені на екран.

Одну сцену фільму за одною ми відстежуємо кар'єрні і біографічні віхи славного життя Діка Чейні. Починаючи з середини шістдесятих років, коли "сірого кардинала" Вашингтона вигнали за пияцтво з коледжу – від смерті в канаві майбутнього найвпливовішого віце-президента в історії США врятувала вольова жінка. І аж до його сходження на вершину тіньової влади в Білому домі.

Скажімо прямо: від всієї цієї повчальності віє відвертою нудьгою. Найбільше "Влада" нагадує документальну передачу, розіграну акторами першої величини. Як і годиться документальній передачі, закадровий текст нескінченно роз'яснює нам, пояснює і уточнює події, що відбуваються на екрані. Але при бажанні, користуючись гуглом, все це можна без зусиль відшукати в новинах. Ось колишній віце-президент США благополучно переніс операцію на серці, а ось його молодша дочка Мері Чейні, відома ЛГБТ-активістка, бере одностатевий шлюб зі своєю давньою партнеркою Хізер По.

Часом, неначе схаменувшись, автори фільму приймаються хуліганити, вивертаючи навиворіт псевдодокументальну стилістику, і відверто її пародіюють. Наприклад, коли після першого інфаркту, перенесеного Чейні, екраном біжать передчасні титри. Або візьмемо оповідача, якого грає Джессі Племмонс. (Ви можете пам'ятати його за останніми сезонами "У всі тяжкі" і другого – антології "Фарго".) Втім, обійдемося без спойлерів.

І ось цей легкий наліт божевілля, власне, і рятує фільм від нудьги, змушуючи згадати гостросатиричні висловлювання на тему абсурду і порочності сучасної політики в дусі картини "У петлі" Армандо Іануччі – рік тому в нашому прокаті можна було побачити його найкращий наразі фільм "Смерть Сталіна". Як і в фільмах Іануччі, "Влада" наочно показує, що велика політика робиться або професійними інтриганами, які дотримуються власних інтересів, або дурнями. Головне, запастися терпінням, як на рибалці, і одного разу повз тебе що-небудь та пропливе.

Але найголовніше тут – відмінні акторські роботи: недарма Крістіан Бейл заробив за роль Чейні номінацію на "Оскар" і "Золотий глобус".

Не інакше, як Бейлу, який регулярно ставить заради ролей експерименти зі своєю вагою і зовнішністю, захотілося позмагатися з Черчиллем-Гарі Олдменом в "Темних часах". Але актор, на жаль, переграв сам себе. Холодний, застебнутий на всі гудзики віце-прем'єр Чейні, який цідить крізь зуби слова, вийшов у Бейла таким чарівним хлопцем, що весь сатиричний заряд фільму пішов вхолосту в пісок.

Прекрасний сім'янин, ефективний менеджер, жертвує заради сім'ї і роботи здоров'ям – ну як такого не любити. А щодо витрат на кшталт лобізму, так хто там, на самому верху, не без гріха?

Друга велика акторська удача фільму – це роль Буша-молодшого у виконанні Сема Роквелла ("Місяць 2012", "Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі"). По-перше, вийшла вражаюча зовнішня схожість, на відміну від Джоша Броліна, який зображував Буша в однойменному байопіку Олівера Стоуна 2008 року. По-друге, Рокуелл показав свого героя без прикрас, але водночас втримався від карикатури, балансуючи десь на межі.

Взагалі, зауважте, незважаючи на горезвісну демократію, американці рідко висміюють своїх президентів. На пальцях перерахувати: Джим Картер в "Старих автомобілях" Роберта Земекіса, а ще подружжя Джордж і Барбара Буш, над якою всмак поізгалялась трійця насмішників брати Цукер і Джим Абрахамс в "Голому пістолеті 2 ½" – але то були часи Нового Голлівуду і вольниця дев'яностих. Коли в другому сезоні антології "Фарго" (2015) з'являється на екрані Рональд Рейган, сміються тільки кіномани: актор Брюс Кемпбелл знаменитий як зірка фільмів жахів рейганівської епохи.

Нагадаємо, раніше ми розповідали про те, як українське кіно відроджується і виходить на великі екрани.