Ірина Ковальчук
Редактор розділу Світ 
1 червня Туреччина відновила свою антитерористичну операцію на півночі сусідньої Сирії. Виступаючи в парламенті з промовою щодо розморожування військової операції під назвою "Джерело миру", президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган спритно пов'язав туди заявку в НАТО Швеції та Фінляндії.
Сайт "Сьогодні" розбирався, що відбувається у цьому регіоні Близького Сходу.
"Джерело миру"
Між Анкарою та Дамаском напруга виникла у 2012 році у розпал громадянської війни в Сирії, в якій Туреччина негласно підтримувала сирійських повстанців, які намагалися повалити режим Башара Асада за допомогою країн Заходу. Як відомо, за Асада заступився Володимир Путін і він утримався в кріслі, проте виявився неспроможним контролювати всю територію своєї країни.
Скориставшись слабкістю сирійського диктатора, Ердоган оголосив 9 жовтня 2019 року про початок антитерористичної операції "Джерело миру" у сусідній країні. Метою вже була не боротьба з режимом Асада, а боротьба з представниками традиційної турецької проблеми – курдами. Офіційно було заявлено, що в ході "Джерела миру" турецькі силовики боротимуться з курдськими збройними формуваннями YPG ("Загони народної самооборони", "Курдські загони самооборони") та коаліції "Сирійських демократичних сил" (СДС).
Наразі ці курдські формування непогано озброїли США, а також навчили американські інструктори. Вашингтон руками курдів зокрема успішно розбив у Сирії та Іраку позиції ісламістської терористичної організації "Ісламська держава" (ІДІЛ).
Курдистан
Для Анкари численні та озброєні загони курдів становлять досить серйозну загрозу. По-перше, тому, що вони хочуть мати свою державу, яка природно передбачає наявність своєї регулярної армії.
Довідка: Курди виступають за створення власної держави з кінця Першої світової війни На сьогоднішній день це один з численних народів близькосхідного регіону — 30–40 мільйонів, це четвертий за величиною етнос після арабів, персів і турків. Курди є найчисленнішим народом у світі, який не має своєї державності.
Потіснивши армію Башара Асада, спочатку СДС скромно мали намір проголосити свою автономію на півночі Сирії. Але потім почали надходити сепаратистські сигнали з сусідньої автономної республіки Іракський Курдистан (Ірак). Тут у 2017 році було проведено референдум про незалежність. Втілити у життя його результати завадила армія Іраку.
Претендують курди на частину іранської, а також турецької території. Саме тому Ердоган готовий працювати на ослаблення всього, що пов'язане з незалежністю курдів. У відповідь на референдум в Іракському Курдистані він, наприклад, обіцяв розірвати всі економічні відносини з цим регіоном.
"Це все припиниться, як тільки ми перекриємо трубопровід. Тоді у них не залишиться жодних доходів, і їм ніде стане дістати їжу, коли наші вантажівки перестануть перетинати кордон", – цитує Ердогана британська служба Бі-Бі-Сі.
До речі, курди в регіоні мають потужного союзника – Ізраїль. "Ізраїль підтримує законні зусилля курдського народу щодо набуття державності", – сказав у 2017 році прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу.
Внутрішня опозиція
Усередині Туреччини курди, що становлять майже 23% населення країни, є серйозним політичним чинником. Безпосередньо їхня Робоча партія Курдистану оголошена в країні терористичною за проведення безлічі диверсій проти турецьких силовиків. Тому вона не може брати участь у загальнонаціональних виборах. У парламенті інтереси курдів відстоює Демократична партія народів, яка зараз має 62 мандати у 600-місцевих Великих національних зборів Туреччини (парламент).
Ердогану, який у 2016 році пережив спробу збройного перевороту від своєї рідної армії, сильна опозиція ні від політиків турецького походження, ні тим паче від нацменшин, зовсім не потрібна. Згідно звіту Управління ООН з прав людини за 2018 рік, у Туреччині було зафіксовано серйозне порушення прав людини сотень тисяч людей:
- майже 160 000 осіб було заарештовано під час 18-місячного надзвичайного стану після путчу;
- 152 000 держслужбовців було звільнено;
- вчителі, судді та адвокати звільнені або зазнали кримінального переслідування;
- журналістів заарештовують, ЗМІ закривають, а веб-сайти блокують.
Ці порушення прав людини, а також переслідування курдів, яке продовжується, змусили ЄС нагадати Анкарі, що з таким станом справ вона ще нескоро стане повноправним членом, хоча заявку подала 14 квітня 1987 року.
До речі, надання курдській меншості стандартних прав є однією з умов вступу Туреччини до ЄС.
Нова спецоперація
На тлі всього цього несподівано Анкара зрозуміла, що вона має важіль тиску на західний світ, який не сприймає її такою, якою вона є – вирішальний голос на прийняття когось у НАТО. Цим, схоже, і вирішив скористатися Ердоган, у якого за рік намічені парламентські вибори на тлі економічної кризи.
Під каток Ердогана потрапили Швеція та Фінляндія, які були цілком упевнені, що опиняться в НАТО мало не наступного дня після заяви про такий намір. Але Ердоган нагадав їм, що ці країни, як і багато інших, надають статус біженців курдам, проти яких у Туреччині ведуться кримінальні справи.
"НАТО — це організація безпеки, а не організація підтримки терористичних організацій. Вони захищають ці терористичні організації разом з поліціями Швеції, Фінляндії, Німеччини, Франції та Нідерландів. Вони марширують з плакатами, на яких зображені главарі терористичних організацій", – цитує Reuters одне з гнівних висловлювань Ердогана на адресу претендентів на членство НАТО.
Нині необхідно всьому світу нагадати, що курдське питання дуже важливе для Анкари. Найефектніший спосіб – війна.
"Починається нова фаза формування (у Сирії) "зони безпеки" на 30 км углиб від кордону Туреччини. Ми очищаємо від терористів Телль-Ріфат та Манбідж", – з такої заяви 1 червня Ердоган перезапустив "Джерело миру".
До речі, три роки тому Ердоган також відправляв турецьку армію до Сирії з метою створення 30-кілометрової буферної зони. І навіть заявляв про успіхи боротьби з "терористами" – тобто з курдськими борцями з ІДІЛ.
А щоб Швеція та Фінляндія також могли показати свою завзятість у боротьбі з терористами (за версією США, з їхніми антиігілівськими союзниками), Ердоган запросив їх взяти участь у своїй спецоперації.
"Чи можна повірити в те, що непоінформовані країни, які називають "окупацією" операцію, яку проводить Туреччина для захисту своїх південних рубежів від терористів, братимуть участь у спільній боротьбі з Анкарою проти спільного ворога? Чи не ми спільно брали участь у Міжнародній коаліції боротьби з ІДІЛ? Що ж сталося? Чи дійсний такий союз? Ні. Без отримання чітких відповідей на всі запитання, що задовольняють Туреччину, і не отримавши документально чітких запевнень, ми не змінимо своїх позицій", – заявив Ердоган 1 червня у парламенті Туреччини.
Експерт
На думку аналітиків, цілком можливо, що цього разу Ердоган переможе у протистоянні з західним світом і доб'ється для себе видачі деяких курдських воєначальників, які знайшли притулок за кордоном. Не будуть Штати також заперечувати через нове вторгнення Туреччини до Сирії та знищення курдських збройних формувань, які все ще потрібні Вашингтону для стримування поки що існуючих формувань ІДІЛ.
Колишній турецький дипломат та нинішній дослідник Carnegie Europe Сінан Ульген сказав американському журналу Newsweek, що, оскільки США залежать від Туреччини в питанні блокування проток для кораблів Росії, вони не будуть суперечити Анкарі.
"Розрахунок Анкари, можливо, полягає в тому, що Заходу потрібна Туреччина на борту з розширенням НАТО, і, отже, у такий критичний час, як цей, буде менше критики транскордонної операції Туреччини. Тим не менш, Туреччина своєю позицією поставила себе на шлях конфлікту зі США", – зазначив Сінан Ульген.
Читайте також:
- Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган наполягає, що його країна не може сказати "так" вступу Фінляндії та Швеції до НАТО.
- Заступник генсекретаря НАТО Мірча Джоане заявив, що Альянс більше не пов'язаний з минулими зобов'язаннями утримуватися від розгортання своїх сил у Східній Європі.
- Туреччина веде переговори з Росією та Україною щодо відкриття коридору через Босфор для експорту зерна з нашої країни.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми