Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач 1 липня 2020 року Ізраїль в рамках реалізації "угоди століття" планував почати анексію частини західного берега річки Йордан. Дата була озвучена прем'єр-міністром Беньяміном Нетаньяху заздалегідь. До неї готувалися ізраїльтяни. До неї готувалися палестинці, які відмовилися йти на врегулювання конфлікту за планом Трампа-Нетаньяху. До неї готувався світ, не визнав односторонні (тобто без участі палестинців) домовленості. В останній момент Тель-Авів пригальмував з анексією. Чому, чи надовго, а головне, що буде, якщо Ізраїль все ж візьметься за реалізацію "угоди століття" – розбирався сайт "Сьогодні".
"Угода століття"
З'ясовувати, хто має більше історичних прав на спірні території Західного берега і на Єрусалим – справа важка навіть для істориків. Палестинці мають цього свої вагомі аргументи. Ізраїльтяни – свої, не менш вагомі. За чинним міжнародним правом, Західний берег є територією, окупованою Ізраїлем. Цей статус закріплений за Західним Берегом резолюцією ООН ще у 1967 році, після він неодноразово підтверджувався/згадувався в інших документах Організації Об'єднаних Націй. Голосування України за одну з таких резолюцій в 2016 році навіть викликало невеликий міжнародний скандалміж країнами. До речі, переважна більшість країн світу (Україна, зокрема) не визнають і статус Єрусалиму в якості столиці Ізраїлю.
Логіка такої позиції світової громадськості ґрунтується на все тих же міжнародних домовленостях. Значна частина території Західного берега, за планом ООН, у 1947-му повинна була відійти арабській державі.
Однак незабаром ці землі окупувала Йорданія (яка теж приводила "залізні" аргументи щодо "споконвічної йорданської землі"). Потім їх відбив для себе Ізраїль. Загалом, війни та інтифади за клаптик (територія Західного берега в півтора рази менше території найменшої області України – Чернівецької) не найродючішої на світі землі велися протягом багатьох десятків років. І вщухли (і то, тимчасово, і відносно) лише на початку дев'яностих років минулого століття. Коли лідери Ізраїлю і Палестини Іцхак Рабін і Ясір Арафат під наглядом і за активного сприяння США почали домовлятися. Тоді в Осло були укладені угоди, які і сьогодні вважаються в світі ключовими для початку залагодження конфлікту. Сторонам довелося піти на значні поступки (наприклад, Ізраїль погодився зі створенням Палестинської національної адміністрації, Організація звільнення Палестини визнала право держави Ізраїль на існування, і т.д). І, хоча домовленості не спрацювали на повну, саме сьогодні на них посилається світове співтовариство, відмовляючи плану Трампа у визнанні.
"Чому домовленості в Осло були проривними? Тому що завдяки їм весь арабський світ визнав право Ізраїлю на існування. І це забезпечувало хоча і хиткий, але все ж баланс в регіоні і надію на остаточне мирне врегулювання. Зараз же, коли Палестина заявила, що вони можуть вийти з будь-яких домовленостей, це означає, що ситуація обнуляється. Це відкриває ящик Пандори для відновлення арабо-ізраїльського протистояння , – зазначив у коментарі сайту "Сьогодні" керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко.
Анексія замість окупації
Згідно з домовленостями в Осло, територія Західного берега ділилася на зони, керовані або ізраїльською стороною, або палестинською, або спільно. За планом Трампа, значна частина територій, які сьогодні і так контролюються Ізраїлем, повинні були відійти цій державі. І тут є нюанс: де-юре ці території вважаються сьогодні окупованими Тель-Авівом. З усіма наслідками, що випливають з міжнародного законодавства. Річ у тім, що міжнародне законодавство досить жорстко окреслює "межі допустимого" для окупантів. У численних правових актах виписані вимоги щодо дотримання прав людини, захисту цивільного населення і так далі. Де-юре, на окупованій території повинні діяти закони окупованої держави. Згідно четвертої Женевської конвенції, держава-окупант, не може переміщати на окуповану територію частину свого цивільного населення (а отже, ізраїльські поселення тут незаконні).
План Трампа пропонував фактичну легалізацію існуючого статус-кво. І, за великим рахунком, він мав деякі шанси на успіх (вдалося ж Вашингтону в 90-е провернути "неймовірні" угоди в Осло). Але лише в тому випадку, якщо нинішній американський президент був би дипломатом. Але стиль Трампа в міжнародній політиці, як встигли вже переконатися багато союзників і опоненти США, – "продавлювати" необхідні рішення. З палестинцями номер не пройшов.
Для того, щоб сказати "ні", палестинцям вистачило кілька годин вивчення плану. Євросоюз, який сприйняв документ з оптимістичною обережністю, після відповіді лідера палестинців Махмуда Аббаса зайняв вірну, з точки зору міжнародного права, позицію: будь-який план можна реалізувати в разі згоди обох сторін. І категорично не варто цього робити в односторонньому порядку. Тому як в такому випадку засуджувана міжнародним правом окупація зміниться неприйнятною в принципі анексією.
Ізраїль готовий діяти
Проте, Ізраїль, який заради "угоди століття" пішов на поступки, готовий був реалізувати план Трампа саме в односторонньому порядку. Нетаньяху і частина істеблішменту бачать історичний шанс для держави саме зараз розрубати "гордіїв вузол" проблем в регіоні. Логіка дій така: ми беремо те, що нам належить згідно з планом (і не більше), і даємо можливість палестинцям взяти те, що належить їм. Така собі реалізація явочним порядком.
Ізраїль протягом десятків років неодноразово йшов на поступки у питанні врегулювання конфлікту, багаторазово добровільно йшов з завойованих ним територій, в 2005-му вивів з сектору Газа власні поселення в рамках плану по "одностороннього розмежування" і т.д.
"Ізраїль дуже часто, як на мене, несправедливо звинувачують в агресії проти арабського світу. Забуваючи, що це держава всі території, які захоплювала внаслідок воєн, зрештою, добровільно залишала. Згадаймо Синайський півострів, згадаємо Ліван, багато інших територій – Ізраїль звідти йшов заради мирного процесу", – зазначив у коментарі сайту "Сьогодні" Олександр Мусієнко.
Разом з тим, всі ці "кроки назустріч", як правило, не викликали відповідної реакції палестинців, а терористичними організаціями взагалі сприймалися як слабкість. Знову-таки, для Тель-Авіва питання контролю над даними територіями – це питання перш за все безпеки. Але з іншого боку – ті ж домовленості в Осло показали, що прогресу у врегулюванні можна досягти і шляхом переговорів. Потрібні лише час і правильний підхід.
Чому Ізраїль і США відступили
Як би там не було 1 липня Ізраїль планував почати реалізацію "угоди століття" в односторонньому порядку. Що, за мірками міжнародного права, називається анексією. Однак цього не сталося.
"В Ізраїлі та Штатах поки не прийняли остаточного рішення. Процес був запущений. Але в якийсь час вони дали по гальмах. По-перше, в США та Ізраїлі зрозуміли, що подібна анексія може мати непередбачувані наслідки на палестинських територіях. Палестинці можуть, наприклад, почати нову інтифаду, зробивши життя Ізраїлю досить складним", – розповів у коментарі сайту "Сьогодні" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса.
За його словами, в США з самого початку не було єдності з цього питання.
"Операція була пролобійована конкретними людьми, проізраїльське політиками. І самим Дональдом Трампом, який повірив в успіх всього цього. Але значна частина істеблішменту не сприймає цю угоду, вони не розуміють, навіщо вона потрібна зараз, і вважають, що це небезпечно. Зараз між цими двома групами відновилася боротьба, і Ізраїлю "зеленого світла" не дають", – зазначає Ілля Куса.
Крім того, на думку експерта, на позицію США вплинули вибори. У команді Трампа задумалися над тим, що серед його базового електорату є великі групи, які не схвалять анексії – єврейська громада, євангельські християни. А отже, напередодні виборів Трамп може втратити цей електорат.
"Природно, Ізраїль без відмашки США нічого почати не може. Анексія – сама по собі порушення міжнародного права. А коли при цьому у тебе немає підтримки головного союзника і ти ризикуєш потрапити в міжнародну ізоляцію, хто на це піде?" – каже Ілля Куса.
Зрештою, за його словами, в самому Ізраїлі немає єдності з цього питання.
"Партнери Нетаньяху по коаліції не згодні з планом – анексувати 30% Західного берега і Йорданську долину. Схиляючись до того, що якщо вести мову про анексію, варто анексувати лише невелику частину територій, максимально розтягнувши при цьому процес. Багато хто не розуміє, навіщо поспішати з анексією, якщо і так купа проблем: коронавірус, економіка і так далі. Крім потенційної ізоляції анексія нічого Ізраїлю не дає. За великим рахунком, вона цікава тільки вузькому колу осіб. Більшість же побоюється, що анексія поставить під загрозу стабільність і безпеку держави. Що загнані в кут палестинці можуть взятися за зброю", – каже Ілля Куса.
Світ проти
Певну роль в тому, що питання анексії був відкладене, напевно зіграла і жорстка міжнародна реакція. Так, поки представницька американська делегація в Єрусалимі вирішувала разом з ізраїльтянами, що робити 1 липня, свою думку з даного приводу Ізраїлю поспішили донести ціла низка світових лідерів. Зокрема, прем'єр Великої Британії Борис Джонсон у статті для однієї з ізраїльських газет зазначив, що анексія буде порушенням міжнародного права. І що "угода століття" не відповідає довгостроковим інтересам Ізраїлю.
Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет в спеціальній заяві зазначила, що точні наслідки анексії неможливо передбачити. Однак, на її думку, вони можуть бути катастрофічними для всього регіону.
Верховний представник Європейського Союзу з закордонних справ і політики безпеки Жосеп Боррель зазначив, що анексія Західного берега неприйнятна, оскільки суперечить нормам міжнародного права. За його словами, односторонні кроки Ізраїлю "зачеплять нинішні тісні зв'язки між Тель-Авівом і країнами ЄС". Рішуче закликали Ізраїль утриматися від анексії і Франція з Німеччиною.
Великої війни не буде
Втім, впевненості в тому, що Ізраїль відмовився від планів анексії взагалі, а не тимчасово, немає. Як і розуміння подальших кроків ізраїльтян.
"Складно уявити, як будуть розвиватися події завтра або через тиждень. Потрібно спостергіати. Я не виключаю, що якщо і буде анексія, то маленької частини. Проте ,все одно це може викликати різку реакцію палестинців. Реалізація "угоди" в односторонньому порядку руйнує домовленості, досягнуті в Осло. Палестинці в такому випадку можуть сказати, що відмовляються вести будь-які переговори. Загалом, це буде точка неповернення", – каже Ілля Куса.
Своєю чергою, Олександр Мусієнко зазначає, що, на його думку, Ізраїлю найрозумніше було б піти на нові переговори.
"З огляду на, скільки сил було витрачено цілими поколіннями політиків, зокрема, американських, на врегулювання конфлікту, мені здається, нинішні рішення керівництва Ізраїлю і США недалекоглядні. Єдиним правильним рішенням було б говорити про новий раунд переговорів. І я схиляюся до того, що все ж Ізраїль піде на них. А нинішні маневри – не що інше, як спроба отримати кращі умови на цих переговорах. Головне при цьому – не перейти межу, за якою війна", – говорить експерт.
Якщо ж все-таки на Західному березі "вибухне", експерти практично виключають серйозне залучення до конфлікту сусідніх держав, що могло б істотно дестабілізувати ситуацію в регіоні, вплинути на ціни на нафту і так далі.
"Максимум, на що може піти Йорданія, – розірвати мирний договір з Ізраїлем. Оголошувати і вести війну у них немає ресурсів. Йтимуть у фарватері Європейського Союзу і намагатися зупинити Ізраїль дипломатичними методами. Туреччина та Іран підтримують палестинців, але я не можу сказати, наскільки вони готові втручатися безпосередньо. Якщо буде великий конфлікт, можливо, Іран допоможе палестинцям зброєю і фінансами. Туреччина навряд чи – їм вигідніше домовлятися з Ізраїлем. У будь-якому випадку ніякої арабської антиізраїльської коаліції, готової вести військові дії з Ізраїлем за Палестину, сьогодні не буде. Все це залишилося в минулому. Але, загалом, все буде залежати від того, як буде розвиватися конфлікт, і від його масштабу", – каже Ілля Куса.
За словами Олександра Мусієнка, навіть у разі анексії Західного берега і збройного палестино-ізраїльського конфлікту "загальноарабської інтифади" проти Ізраїлю не буде.
"Туреччина може підтримати морально – заявами. Незважаючи на риторику, вони все ж будуть орієнтуватися на позицію США. Іран, звичайно, може підтримати палестинців, але теж, думаю, скоріше, символічно. А загалом, такого об'єднання арабського світу, яке було, коли араби воювали з Ізраїлем в минулому столітті, не буде. Більшість арабських країн підтримують мир з Ізраїлем. І всі розуміють, що нова глобальна конфронтація – це повернення в минуле, це глухий кут", – підсумував Олександр Мусієнко.
Детальніше про "угоду століття" Трампа дивіться в сюжеті "Сьогодні":
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми