Тетяна Самотий
Ольга і Дмитро Анісімови разом з чотирма дітьми переїхали з Криму до Львова у серпні минулого року. Вони народилися, виросли і до останнього часу жили в курортній Ялті. Там у них залишилися батьки, друзі, власний дім, робота. Але сім'я Анісімових не бажає повертатися до Криму. Їм комфортно тут, в орендованій "трійці" невеликого міста Дубляни, що в десяти кілометрах від Львова. Вони щасливі жити в Україні і, щоб ні від кого не залежати, почали вести невеликий бізнес з виготовлення домашніх сирів.
Чому поїхали
"Ми приїхали до Львова 20 серпня (2014 – авт). Збиралися виїхати з Криму відразу після анексії, але трохи хворіли діти, потім чекали закінчення навчального року, а до серпня упоралися з усіма справами і вибралися. Будинок залишився там, його поки орендують наші друзі, але вони теж збираються переїхати в Україну. Так, шкода особняк, і шкода Ялту, і все. У нас був дикий шок після всього, що в Криму сталося. Це все одно, що люди прийшли в мій дім, зґвалтували, а потім запропонували вийти заміж. Змінилося все. Нам стало важко спілкуватися. В один момент друзі, з якими ми багато років були на одній хвилі, стали чужими. Нам в очі дорікали, що ми інші, що ми "майданівського – наркотичного" чаю напилися, хоч на Майдані ми були всього один день. Я не розуміла, як можна підходити і фотографуватися з російськими військовими. Мене дратували ці "триколори" і розмови, що "Росія захистила нас від бандерівців". Як можна таку нісенітницю нести, адже це молоді адекватні люди? Ми почали втрачати дітей – вони змінювалися, віддалялися, приходили зі школи іншими. Але останньою краплею стало те, що дітей у школі назвали "зрадниками", мовляв, хто не вивчив російський гімн, той і зрадник", – розповідає 32-річна Ольга.
Фото: Т. Самотий
За словами жінки, в Криму ще залишилося багато людей, які виступають за Україну, але вони почали втрачати надію. "Наша держава повинна їм нагадувати, що Україна з ними. Когось не відпускає великий бізнес, інших – питання майна тощо, але є й такі, що кричать: "Це наша земля і ми не виїдемо, адже хто буде зустрічати українських визволителів, коли вони прийдуть до Криму!". Хоч є багато "пристосуванців", яким все одно, в якій країні жити".
Як опинилися в Західній Україні
Щоб автоматично не одержати російське громадянство і паспорт, сім'я написала офіційну відмову. Перший час кримчанам було все одно, куди їхати, аби Україна.
"А потім ми налаштувалися на Київ – там у нас багато друзів і знайомих. Але коли я почала оцінювати ситуацію, то зрозуміла, що з чотирма дітьми там не впораюся, місто великий і суєтний. Тоді ми згадали про тихий і лагідний Львів, тим більше, я почитала в Facebook статус своє подруги – вона раділа, що оселилася у Львові, що люди там самі переходять на російську, якщо ти не вмієш говорити українською, і все таке. Ми зателефонували, і вони покликали нас до себе. У Львові вони знімали квартиру і дали нам одну з кімнат. Ми десять днів гостювали у них, поки зі своїм скромним бюджетом не знайшли житло в Дублянах. В принципі, тут нам дуже добре – діти самі ходять в школу, свіже повітря, простір. Єдине, чого мені не вистачає – це посудомийної машини і великої кухні", – говорить Ольга.
У Дублянах, за словами багатодітної мами, їм дуже добре. "До речі, як тільки ми оселилися – дзвінок у двері. Відкриваю – на порозі стоїть сусід з мішком картоплі, я його вперше бачила. Потім почали ходити все: хто морква принесе, хто буряк або цибулю. В гості не заходять, тільки приносять продукти. Головне, я їх не знаю, і нічого ніколи не просила. Ще нас стільки дитячого одягу додалося, що можна дитячий садок одягнути", – ділиться наша співрозмовниця.
Як почали вести бізнес
"Спочатку я влаштувалася в доглядати за дітьми, в сімейний центh, але у нас так розболілася маленька донька Настя, що довелося придумувати собі роботу на дому. Думала робити депіляцію, але тут немає пляжів, і не буде клієнтів. Потім хотіла пекти торти. Але тут згадала, що в Ялті я варила сири", – каже господиня.
Фото: Т. Самотий
Переселенці проходили невеликі курси "Як відкрити бізнес. "Там я розробила бізнес-план, побачила, що для цього у нас є всі ресурси і прямо "загорілася" цією ідеєю", – згадує Ольга.
Спочатку Ольга брала трохи молока у місцевих господарів, які тримали корову. Але коли бізнес увійшов в оборот, і 17 літрів стало замало, вона знайшла через інтернет постачальників-фермерів. Зараз їм привозять на будинок, по 40-60 літрів в день, і до вечора все це перероблюється в сир.
"Тепер ми з чоловіком варимо Адигейський, Моцареллу, Фету, Осетинський, солодкі сирки в шоколаді і сирні маси. Людям подобається. Закваски ми купуємо через інтернет-постачальників, клієнтів знаходимо через соціальні мережі. Все просто. Сиру у нас навіть для себе не залишається. Робимо тільки під замовлення, щоб він не стояв по кілька днів і не псувався. Продукти – тільки натуральні, ніяких консервантів і емульгаторів. Ціни – від 70 до 130 гривень за кілограм. Наша клієнтура – кілька десятків людей. Готові сири возимо до Львова, де їх забирають покупці", – розповідає Ольга.
Фото: Т. Самотий
Єдина мрія жінки – це величезна 12-літрова каструля, яка б допомогла перевести варіння сирів в один цикл. "Ми б дуже хотіли залишитися тут – купити будинок, розгорнути свій бізнес. Ростити тут наших дітей – Настю, Мішу, Матвія і Максима. Ми їздили в Крим, недавно – там немає відчуття, що ми – вдома ", – додала жінка.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми