Катерина Степаненко
редактор - Владико, Ви прекрасно говорите російською, при тому, що народилися і виросли у США, а зараз є архієпископом Чиказьким і Середньо-Американським. Як так вийшло?
- Я народився в Америці, у Сан-Франциско, від російських батьків. Батько був з донських козаків. Він навчався в Омському кадетському корпусі. Під час Громадянської війни його корпус на чолі з Колчаком відступав. Папа потрапив на схід і закінчив кадетський корпус у Владивостоці. А коли туди увійшли червоні, він опинився в Китаї. Мати народилася на Волзі, у містечку біля Казані. Разом з родиною вони через Сибір потрапили у Китай. Саме у Китаї мої батьки зустрілися, там і вінчалися. Двоє моїх старших братів народилися у Шанхаї, а ще один брат і я народилися у Сан-Франциско. Батько працював у Шанхаї в американській фірмі, яка й запросила його 1947-го до Сан Франциско разом з родиною. Через рік народився я. Тож я православний з дитинства. Вдома у нас був слов'янський уклад життя. У Сан-Франциско була велика колонія, що складається з емігрантів першої хвилі, які залишили Російську імперію. Тому уклад наших родин був дореволюційний.
У нас була своя гімназія при кафедральному соборі. Ми всі ходили спочатку в американську школу, а потім в нашу гімназію (11 класів). Загальноосвітні предмети проходили у школі, а в гімназії – Закон Божий, догматику, катехізис, статут церкви, географію та історію, мову, співи. У підсумку я англійською користувався тільки в американській школі. Саме тому я розмовляю російською, і вона для мене рідна.
— – Як вийшло, що ви стали келійником Іоанна Шанхайского – великого святого ХХ століття?
- Святитель Іоанн знав нашу родину ще в Шанхаї. Мене владика взагалі знав з мого народження, адже кожен рік-два він обов'язково приїжджав до Сан-Франциско.
Найперший спогад про нього відноситься до віку, коли мені було 8 років (це був 1956 рік). Він був у нас три зимові місяці. Владика Іоанн настільки мене вразив, що я дуже захотів стати священиком, йти далі духовною лінією. Правда, нікому не говорив. Раптом буду це афішувати, а потім не вийде? У моєму рішенні стати священиком заслуга ще одного нашого священика – владики Тихона. Високої духовності була людина, вихованець Казанської духовної академії. У 7 років я вже тримав йому посох, придивлявся до нього. Мені хотілося так само, як він, служити.
Безпосередній вплив, звичайно ж, здійснив владика Іоан. 1962 року він знову приїхав до нас у Сан-Франциско керуючим, тож владика Тихон захворів і поїхав у Троїцький монастир лікуватися (у Джорданвіллі, це на сході штату Нью-Йорк). Там був відомий тоді лікар Князєв. Поки владики не було, у Сан-Франциско розпочалися духовні негаразди, і владика Тихон попросив владику Іоанна Шанхайського приїхати до нас і допомогти повернути мир.
Велика частина нашої пастви були шанхайці. Потім владика Іоан розповідав, що дехто були проти цього, збирали певні підписні листи. Але для владики Іоанна це було не так важливо, як прохання владики Тихона. Він приїхав до нас на його прохання. Саме тому останні три роки його життя я опинився при ньому, прислужував, був з ним у поїздках і дуже багато перейняв життєвого від нього.
- Що саме ви перейняли від владики Іоанна?
- Знання історії і мови нам дав батько, церковність дала мати. Владика Іоанн доповнив і те й інше.
Іоанн Шанхайський прекрасно знав історію, був дуже начитаною людиною, отримав прекрасну освіту. Він закінчив Полтавський кадетський корпус, Харківський університет, а у Белграді – богословський факультет. Він був із дворянської родини й отримав чудове виховання. Крім того, це була неймовірно духовна людина. Йому вдалося розвинути в мені багато навичок.
— Про Іоанна Шанхайського була думка, що він юродствував. Ви таке пам'ятаєте?
— Я не згоден з такою думкою. Він був архіреєм, ставлеником Божим. Він ніколи б не дозволив собі своєю поведінкою висміювати архієрейський сан. Адже подвиг юродства покликаний викликати глузування і націлений на те, щоб побороти в собі гордість. Владика ніколи б собі цього не дозволив.
Якось після літургії владика Іоанн вийшов на клирос, де йому поставили якесь побутове питання. Замість чіткої відповіді ми почули щось недоладне і запереживали: "Владико, вам погано? Щось сталося? "Пізніше владика Іоанн пояснив – відразу після літургії йому дуже складно розмовляти і відповідати на якісь питання. Він наче був ще на літургії, настільки занурювався в молитву. Він жив потойбічним світом.
- Кажуть, владика Іоанн ніколи не сміявся ...
- Навпаки! Він дуже любив жартувати. У нього був чудовий, тонкий гумор. Хтось каже, що він годинник не носив. Нічого подібного. У нього були кишенькові годинники з собою завжди. Хоча так, він усюди запізнювався.
Взагалі, більшість його біографів немов хочуть підлаштувати Іоанна Шанхайського під свою систему цінностей, тим самим зменшуючи його образ. Щоразу дивувався: як можна знати життя, любити життя і посміятися з молоддю та водночас догодити Богові. І ті, хто намагається в своїх описах "підробити" владику під свій шаблон, не розуміють його суті. Що можна бути і святим, і праведним, і жити, як усі ми.
Владика дуже добре розумів людей. З ним можна було поговорити на будь-яку тему. Він досконало знав російську, сербську, французьку. Англійську розумів, міг читати газети, але говорив слабо. Ще знав грецьку богослужбову. Коли ми з ним були в грецьких шпиталях, він прекрасно розумів і говорив з греками. Владика Іоанн помер в рік, коли я закінчив американську гімназію, влітку. Але ще за життя він благословив мене вступати у Свято-Троїцьку семінарію.
- Як вдалося виконати благословення владики Іоанна?
— Я вступив і закінчив Троїцьку семінарію 1971 року. Паралельно навчався в американському університеті, де отримав ступінь магістра з російської літератури. Після цього мене запросили викладати у Свято-Троїцьку семінарію.
Ніколи не думав, що буду викладачем історії, а викладав майже 30 років. Спочатку було складно. Я любив історію, але розумів, що в знаннях у мене великі прогалини, і знову продовжив навчання у Белградському університеті і в Солуні (Греція). Я три тижні навчався в Солуні, потім тиждень проводив на Афоні. Це величезне благословення! Вважаю, що викладач мусить знати те, про що він розповідає, і намагався подорожувати світом.
- І яка країна вас вразила найбільше?
- Щодо цього мені дуже подобається думка митрополита Анастасія Грибановського, який говорив: "Господь дає відмінні якості не тільки окремим людям, а й цілим народам". Це дуже вірно. Особливість у греків – богослов'я. У сербів – ревність про віру. Може, вони й не так часто до церкви ходять, але спробуйте зачепити їхню віру! Хоча, звичайно, Свята земля й Афон залишають враження, яке не передати словами.
За допомогу в організації інтерв'ю редакція дякує наміснику Києво-Печерської лаври, владиці Павлу.
Нагадаємо, раніше "Сьогодні" писали про те, що відбувається в глибинці з парафіями, які відмовилися перейти в ПЦУ: Життя після томосу: в регіонах почалися гоніння і захоплення храмів УПЦ.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми