Віталій Рябошапка
провідний політичний оглядач 
На тлі наступу сирійських урядових військ в провінції Ідліб серйозно ускладнилися відносини між Туреччиною і Росією. Сторони обмінюються гнівними дипломатичними заявами, дійшла справа до ультиматумів. У російських ЗМІ нинішній рівень відносин між Анкарою і Москвою називають найгіршим з 2015-року, коли Туреччина збила в Сирії російський Су-24. До показової гри "військовими м'язами" і взаємних санкцій справи, щоправда, ще не дійшло. Але поки конфлікт розвивається по висхідній.
Причини конфлікту
Якщо не заглядати занадто далеко в історію громадянської війни в Сирії, то причини нинішнього конфлікту слід шукати в 2017 році. Саме тоді в казахстанській Астані три держави – Росія, Туреччина і Іран взяли на себе відповідальність за досягнення миру в Сирії. В ході складних переговорів було ухвалене рішення створити в Сирії чотири зони деескалації, стежити за припиненням вогню, в яких повинен був "тріумвірат". В принципі, ці домовленості були важливим етапом реалізації рішень Радбезу ООН і багатосторонніх переговорів в Женеві з врегулювання конфлікту. Інше питання, що президент Сирії Башар Асад виконувати їх не збирався.
"Заковика в тому, що угоди від початку не працювали. У зв'язку з цим проблеми накопичувалися. Домовленостями ніхто не був задоволений до кінця. Особливо місцеві – сирійські сили і антиурядові угруповання, принаймні, їх частина. Жоден пункт угод не був реалізований", – розповів в коментарі сайту "Сьогодні" експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу аналітичного центру "Український інститут майбутнього" Ілля Куса.
Отримавши завдяки домовленостям перепочинок, він зосередив зусилля на придушенні останніх осередків опору ІДІЛ. А, вирішивши це завдання, почав методично захоплювати зони деескалації. Зрештою, на даний момент під контролем урядових військ опинилися три з них.
При цьому, поки армія Асада за підтримки Росії перетворювала на "місячні пейзажі" території, де та ж Росія гарантувала припинення вогню, світ не те, щоб не діяв, але, по суті, обмежував (в тому числі на рівні РБ ООН) своє обурення "крайньою стурбованістю". І так було, поки Асад не взявся за останню із "зон деескалації" – провінцію Ідліб.
І ось тут повною мірою підтвердила свої претензії на роль регіонального лідера Туреччина.
Чому важливий Ідліб
До грудня минулого року в останній "зоні деескалації" зосередилися всі повстанці, що залишилися на території Сирії: в ході наступу Асада на інші зони сили опозиції рухалися саме в Ідліб. Туреччина для забезпечення захисту провінції від наступу розмістила по периметру 12 укріплених спостережних постів. Президент Туреччини Реджеп Ердоган при цьому чітко дав зрозуміти, що "здавати" ключовий для його країни регіон Сирії він не має наміру. Інтерес Анкари – збереження в Ідлібі (провінція примикає до південних кордонів Туреччини) буферної зони.
"Завдання Туреччини – не допустити сирійську армію до своїх кордонів через Ідліб. По-перше, тому, що військова операція може призвести до нової хвилі біженців до Туреччини, яка туркам не потрібна. По-друге, якщо сирійська армія вийде до кордонів, це нівелює всі успіхи Анкари в Сирії – тобто вона втратить контроль над територіями, які зараз контролює. По-третє, в перспективі турки планували зробити з провінції Ідліб анклав, над яким вони візьмуть кураторство. Щоб в подальшому через політичні міжнародні переговори повернути його назад до Сирії, але вже з підконтрольною Анкарі місцевою елітою. Загалом, сценарій "ЛНР-ДНР": створюємо місцеві еліти, їх якось легітимізуємо, виводимо на міжнародні переговори і відновлюємо кордони Сирії, але вже зі своїм ручним анклавом", – каже Ілля Куса.
Нарешті, за його словами, Ердоган не може відступити в Ідлібі з політичних причин.
"Відступивши, президент Туреччини може втратити обличчя. Він уже тисячу разів говорив – ми зараз їх зупинимо, але, по суті, вийшло все не на його користь. Тому йому зараз треба вигадати схему або договір, щоб він міг говорити: дивіться, вийшло по-моєму. І це для нього головне. Громадська думка всередині країни дуже серйозно впливає на Ердогана", – говорить експерт.
Для Дамаска захоплення Ідлібу і вихід до кордону також надзвичайно важливий. По-перше, тим самим Асад убезпечить себе від вищеописаного сценарію. По-друге, провінція має для сирійців велике культурне і релігійне значення – там знаходиться безліч святинь. Нарешті, Асад після перемог останніх років не може зупинитися за півкроку від остаточного тріумфу.
"Асада просто не зрозуміють еліти, військові, якщо він зараз не просто відступить, але припинить наступ. Я не уявляю, щоб сирійці самі добровільно пішли. Їх там можуть спільно витіснити силою. Але щоб вони пішли за доброї волі – це неможливо", – каже Ілля Куса.
А що ж росіяни?
Як не дивно це чути, Путін в даному випадку виявився заручником Асада. Принамні, так вважають експерти "Сьогодні".
"Москва не може кинути Асада. Кремль спирається на нього у всій своїй сирійської кампанії. І я думаю, саме цим Асад і скористався, коли почав кампанію і поставив Москву перед фактом: ви з нами чи ні? Росіянам не залишалося вибору. Тому що, щойно вони трохи відійдуть, цим відразу скористається Іран, який тільки й чекає, щоб росіяни схибили і Тегеран міг перехопити ініціативу і вплив", – каже Ілля Куса.
Проте, саме на Росію обрушила весь свій дипломатичний гнів Туреччина. Що в принципі, логічно: Москва дійсно брала на себе певні зобов'язання щодо збереження в Ідлібі зони деескалації. Причому ці зобов'язання були підтверджені восени 2018 року на переговорах Туреччини і Росії в Сочі.
Але за фактом виходить, що росіяни – в складі ПВК або в якості військових радників допомагають сьогодні вибити з Ідліба не тільки повстанців, а й турецькі сили.
Ескалація напруженості
Різкий стрибок напруги між Москвою і Стамбулом почався ще в січні, коли Ердоган, по суті, поставив Москві ультиматум.
"Астанинського процесу більше немає. Туреччина, Росія і Іран можуть продумати кроки для відродження цього процесу ... Наше терпіння уривається. Якщо удари не будуть припинені, Анкара вживатиме всі необхідних кроків", – зазначив Ердоган в кінці минулого місяця.
Пізніше президент Туреччини прямо звинуватив Росію в бомбардуванні мирного населення в провінції.
"Туреччина більше не миритиметься з будь-яким порушенням перемир'я в Ідлібі. Я хочу ще раз підкреслити, що більшість нападів, здійснюваних режимом Асада і Росією в Ідлібі, націлене на мирне населення. Їх завдання полягає в тому, щоб повністю звільнити цю територію", – сказав Ердоган.
У відповідь на наступ Асада за підтримки Росії турецька армія відкрила вогонь. Рахунок втрат учасників наступу пішов на десятки, потім сотні. При цьому інформацію про те, скільки в ці дні було вбито росіян, які воюють на боці Асада, не розголошують. Але, з огляду на масштаби втрат, напевно серед загиблих є й росіяни. Втрат зазнають і турецькі війська.
Кремль тим часом устами Пєскова звинувачує в тому, що відбувається, Туреччину: нібито турки були зобов'язані боротися в Ідлібі з ісламістами, а вони цього не роблять. Путін тим часом вважає за краще відмовчуватися.
"Путін мовчить, бо боїться втратити підтримку всередині країни. Нещодавно було опубліковано дослідження Левада-центру. В ході якого громадяни РФ продемонстрували негативне ставлення до участі Росії у військових операціях за кордоном. Тобто зараз не той період, коли войовничі реляції піднімали б рейтинг Путіна, – розповів в коментарі сайту "Сьогодні" військовий експерт Олександр Мусієнко. – Громадяни Росії готові слухати войовничу риторику, але без практики – вони вважають, що це занадто дорого їм обходиться. Тим більше, хвалитися Росії нічим. Назви районів, які захоплює Асад за допомогою росіян, громадянам РФ незнайомі. Що це? Навіщо? Але ось коли приходять повідомлення про вбитих кадрових військових або навіть російських найманців – це близько для росіян. В результаті перемог немає, одні втрати", – говорить експерт.
З іншого боку мовчання Кремля можна пояснити тим, що Путін поки що нічого не може вчинити в даній ситуації: він не має такого впливу на Асада, як йому хочеться всім вдавати.
"Як показала практика, тиснути на Асада у них не виходить. Мабуть інструментів впливу недостатньо для цього", – каже Ілля Куса.
Домовлятимуться
Проте, експерти збігаються на думці, що Росія і Туреччина, щонайменеше, спробують домовитися про Ідліб. Дипломатичні та військові контакти останніми днями серйозно активізувалися.
"Вони будуть домовлятися. Судячи з усього дедлайн – це кінець лютого. До кінця цього місяця вони хочуть вийти на якусь угоду. Війни ніхто не хоче, нікому це не вигідно. І існуючий стан надовго ніхто затягувати не хоче. Інше питання, якою буде ця угода. Позиції сторін дуже відрізняються. Анкара вимагає, щоб урядові війська відійшли до кордонів спостережних пунктів (на сьогодні 4 з турецьких 14 оточені військами Асада, – авт). Росія пропонує враховувати "реалії на сьогоднішній день". Що в підсумку вийде – головна інтрига", – каже Ілля Куса.
А ось до ще більшої ескалації напруженості між Туреччиною і Росією справа не дійде.
"Може, ще трохи пограють м'язами. Але повномасштабного протистояння і повного розвалу їх регіонального альянсу не буде. Думаю, вони вийдуть на щось типу Сочі 2.0 або щось таке. Справа в тому, що, як би там не було, для Росії все ж більш цінними були стосунки з Анкарою, ніж з Дамаском. Це зрозуміло – Туреччина і Росія мають відношення не тільки у Сирії, але й у енергетиці, у торгівлі тощо. Тому зрозуміло, що росіянам набагато цікавіше мати справу з турками. І з точки зору заробляння грошей, і з точки зору вибудовування регіональних "договорняків", – говорить експерт.
Такої ж думки дотримується і Олександр Мусієнко.
"Говорити, що ситуація може вийти з-під контролю і перерости у більш серйозну конфронтацію між Москвою і Анкарою, як, наприклад, це сталося після знищення Туреччиною російського Су-24 зарано. Хоча не виключено, що сторони продовжать обмінюватися гострими заявами. А Росія, щоб натиснути на Туреччину, може навіть ввести санкції на певні групи товарів. Але сторони намагатимуться домовитися. Турецька політика надзвичайно прагматична. Говорити, що вони вважають Росію своїм другом, не можна. Швидше, вони вважають її корисною для себе в якості ринку для товарів, корисною, як постачальника енергоносіїв, зброї. І Анкара намагатиметься відстояти свої позиції в Сирії, не втративши при цьому вигоди від співпраці з Росією", – зазначає Олександр Мусієнко.
Нагадаємо, раніше новини "Сьогодні" розповідали про результати візиту Ердогана в Україну. Подробиці – в сюжеті.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми