Про те, як не втратити гідність на виборах президента Росії, яка мета у інших кандидатів, чому санкції США проти Кремля схожі за дією на кільця удава, в інтерв'ю сайту "Сегодня" розповів російський журналіст, колишній секретар Спілки журналістів РФ Ігор Яковенко.
- У Росії дискутують про те, чи треба ходити на вибори. Які аргументи прихильників бойкоту, прихильників участі у виборах, і що Ви думаєте з цього приводу?
- Ця дискусія триває давно, ще з 2000-х років, коли стало ясно, що Путін узурпував владу, і коли стало зрозуміло, що влада на виборах не змінюється. Принципова відмінність між виборами до Держдуми або виборами муніципальних депутатів і виборами президента полягає в тому, що на виборах до Думи все ж є шанс отримати, звісно, не більшість, але деяку кількість мандатів. Це вже в значній мірі виправдовує участь в цих фейкових заходах. Тому що, наприклад, коли в Держдумі є 20, 10 або навіть нормальна людина – це краще нинішньої ситуації, коли немає нікого при здоровому глузді. У виборах президента такої опції немає. Тут зрозуміло, що президент 17 березня і 19 березня матиме одне і те ж прізвище. Ця обставина створює гігантське питання про участь в таких "виборах".
Друге і третє місця матимуть значення для політичної біографії тих, хто ці місця зайняв, будь то екзотичний вид фашизму, який представлений лідером ЛДПР, чи варіант капіталістичного комунізму, представлений товаришем Грудініним. Стосовно представників демократичної опозиції, якщо так можна називати Ксенію Собчак або Григорія Явлінського, якого так точно можна називати, то їм намалюють відповідно три відсотки і піввідсотка. Це буде ще одне приниження представників демократів. Хоча, звісно, мінімум третина виборців дотримується нормальних людських поглядів. Зомбування населення Росії досить сильно перебільшена.
Тому логіка в тому, щоб не ходити на президентські вибори в РФ, є. Логіка ратує брати участь, полягає в тому, що треба все-таки використовувати кампанію, щоб громадянам щось пояснювати.
Мені очевидно, що ходити на виборчі дільниці під час цієї акції – це соромно, мені видається, що це не дуже сумісно з почуттям власної гідності. У ситуації, коли узурпація відбулася і протистояти їй неможливо, головне – зберігати почуття власної гідності. Воно дуже погано суміщається з походом на виборчі дільниці і участю в цій спецоперації. Тому, на мій погляд, ідеальна поведінка такої людини, як Явлінський, була б в активній участі у виборчій кампанії, наприклад, подача позову до Верховного Суду про незаконність реєстрації Путіна, щоб у свідомості росіян посіяти думку – на чолі країни стоїть узурпатор і окупант! Це важливо. І за тиждень або 10 днів до 18 березня Явлінському було б правильно зняти свою кандидатуру на знак протесту проти узурпації влади і очевидної фальсифікації виборів.
- У пресі говорять, що для режиму добре буде 70% явки і 70% голосів за Путіна. Чи є якась больова точка у Путіна щодо явки і кількості голосів за нього?
- Дійсно пан Кирієнко (Перший заступник керівника Адміністрації Президента Російської Федерації) оголосив, що є бажання зробити 70% явки і 70% за Путіна. Але це не має ніякого значення.
По-перше, жодної больової точки тут немає. Путіну абсолютно все одно. Звісно, йому хотілося б, щоб на вибори прийшли. Ефективність Адміністрації президента РФ і губернаторів оцінюватиметься за кількістю явки і кількості голосів за Путіна. Але сказати, що Путін сидить і тримає в руках ромашку, гадаючи, прийдуть чи не прийдуть – цього немає. Порогу явки немає. Скасовано графу проти всіх. Вже відбулася узурпація влади, жодної больовий точки тут не може бути. Навіть якщо прийдуть три людини, умовний Путін, умовний Гундяєв, умовний Кирієнко, там ще Медведєв підтягнеться, ось ці четверо можуть проголосувати "за" Путіна і питання буде вирішене. Путін буде президентом і нічого не трапиться.
По-друге, навіть якщо не прийдуть, то намалюють. І це ще одна обставина, яка робить, з моєї точки зору, бойкот або страйк виборців, про яку говорить Навальний, справою, швидше моральною, ніж політичною. Просто не треба в цьому брати участь, не треба ходити. А політичних наслідків тут особливих немає, якщо не брати до уваги збереження почуття власної гідності політичним наслідком. А це можна вважати таким, це актив протесту, коли люди зберігають почуття власної гідності.
По-третє, проблема не тільки в тому, що владі абсолютно наплювати, прийде чотири людини чи 109 мільйонів, здається, стільки у нас виборців налічує Панфілова. Проблема буде і у протестних лідерів, які будуть не в змозі об'єктивно оцінити їх внесок до явки. Чи люди не прийшли просто так, чи у них загальна відраза, чи це результат привів Навального та інших людей до бойкоту.
Політичне значення цієї акції мізерне, а моральне – досить велике.
- Другий і третій кандидат – це Жириновський і ось цей новий комуніст ...
- Грудінін його прізвище. І це не комуніст, він мільярдер, який має рахунки в зарубіжних банках. Це нормально для КПРФ – партії Зюганова. Їх богоборча партія може і з хрестом ходити, і підтримувати мільярдерів. Ми живемо в такому постмодерністському режимі, у нас і фашизм такий же постмодерністський, гібридний. Комуністи з хрестами та зарубіжними рахунками.
Друге і третє місце мають значення для індивідуальної біографії людей, які в цьому беруть участь. Якщо, наприклад, лідер ЛДПР не набере тих відсотків, на які він розраховує, його особистий бізнес-проект ЛДПР втратить в капіталізації, він менше отримуватиме прибутків зі свого проекту. Якщо Грудінін набере достатню кількість голосів – він стане лідером лівої опозиції. Для його біографії це важливо, до країни це не має відношення.
- Ще два кандидати, але їх, напевно, краще розділити?
- Так, їх краще розділити, тому що вони різні за своєю природою.
Для Явлінського ці вибори дуже критичні. Якщо він залишить свою кандидатуру у виборчому бюлетені, мій прогноз – цього року партії "Яблуко" може і не бути. Тому що очевидно, Явлінський – це єдина змістовна альтернатива Путіну. Тому, якщо він вестиме свою виборчу компанію в тому ключі, в якому він зараз її веде, якщо не переключиться персонально на Путіна, якщо Явлінський не говоритиме про узурпацію влади, не зніме кандидатуру на знак протесту, то є серйозний ризик підірвати існування "яблука" як політичної організації.
Ігор Яковенко. Фото: ru-prokhanov.livejournal.com
Стосовно Собчак, очевидно, що це особистий проект Ксенії Анатоліївни, підтриманий в Кремлі. Хто запропонував, вона сама, чи ця ідея виникла в АП – не ясно і не цікаво. Важливим є те, що це проект Собчак, який вигідний Кремлю. Тому що це та сама ліберальна опозиція, яка не руйнуватиме режим, а намагатиметься впливати на владу. Це ідеальний і найкомфортніший для Кремля варіант правої колони. Вона претендує увібрати в себе електорат Навального, який незручний Кремлю, і, може бути, частково електорат Явлінського. Такий собі СПС (Союз правих сил) без буйних, як Борис Нємцов, убитий за два кроки від Кремля. Якщо вона набере десь 3%, або навіть більше, вона створить партію. На найближчих парламентських виборах ця партія, можливо, отримає свої 5%. Це питання вирішення її персональної долі і створення керованої м'якої опозиції на правому фланзі.
- День виборів збігається з днем анексії Криму. Не в правовому аспекті, а в політико-символічному, яку роль відіграє Крим і чи міг Путін тримати свій рейтинг без нього?
- Безумовно, Крим – це поворотна подія в історії путінської Росії. Я б сказав, що це точка неповернення. Справа не тільки в тому, що Путін Крим не поверне, це зрозуміло, поки Путін в Кремлі, Крим в складі України тільки юридично, а не фізично. Без Криму не було б такої істерії, але, думаю, і без Криму Путін втримав би владу. У цьому сенсі окупація Криму була б безглуздою, Крим не був фактором, без якого Путіна не втримав би влада. Втримав би, і все було б спокійно. Такого рейтингу і чаду не було б, але була б і інша міжнародна ситуація. Світу наплювати на те, що відбувається в Росії. Путін був би в складі G8, його б слухали на міжнародних форумах. Продовжувалося б все, що було до 2014 року. Але щось перемкнуло, мрії про відтворення СРСР спрацювали, сталося те, що сталося.
- Яка роль санкцій в російській політиці, особливо американських, які будуть наприкінці зими?
- Санкції – це не разова історія. Санкції будуть в лютому. Потім, мабуть, такі ще в серпні. Це кільця удава, які стискаються поступово. Вони не мають зворотного ходу, тільки стискаються. У міру того як хижак всередині кілець видихає повітря, кільця стискаються на величину, що видихається. Моментальних результатів не буде.
Всім відомо, що в Вашингтоні тісно від представників російського бізнесу і інших верхівкових кіл, які намагаються домовитися, вислизнути від санкцій. Російська верхівка зараз ділиться на дві частини. Перша: хто не під санкціями і намагається вислизнути, в крайньому випадку – переїхати і якось домовитися. Друга: основна маса, яка розуміє, що вони вже під санкціями або будуть під санкціями. Ці розуміють, що якщо вони спробують дистанціюватися від Путіна – їм кінець. Путін періодично показує, що буває з людьми, яких він вважає зрадниками. Доля їх незавидна. Тому розколу еліт не буде.
Розкол можливий тоді, коли виникне альтернативний центр влади. Не потішний центр влади, коли люди на вулиці говорять: ми тут влада! Це виглядало серйозно в 2011-2012 роках, сьогодні вже виглядає трошки блазнівським атрибутом. Йдеться про реальний центр влади. Наприклад, сильна група протесту, що підтримує якісь загальні всеросійські збори демократичних депутатів. Ось це те, куди почнуть перебігати.
Тут дуже важливо, щоб з'явилися перебіжчики. Ми ж пам'ятаємо, як швидко почали перебігати від союзної влади до Єльцина, тому що був альтернативний центр влади. Ось тоді почався розкол еліт, зараз розколу не буде. Але поступове удушення відбуватиметься, все більше і більше представників влади і бізнесу розумітимуть, що з Путіним у них перспектив немає. Це підготовка до якогось майбутнього серйозного перевороту.
Споживча інфляція
Облікова ставка
Офіційний курс євро
Офіційний курс долара
Міжнародні резерви
Головні теми